Оттон І пише папі Іоанну XII, що він згоден зупинити своє військо й не піде на Рим, але вимагає, щоб папа коронував його як імператора Німецької імперії, що віднині називатиметься Священною Римською імперією.
Священна Римська імперія німців - це було зухвальство й просто божевілля, - ніколи німецькі королі не були імператорами, ніколи Німеччина не була імперією, ніколи Німеччина не мала будь-якого відношення до Риму, якби, зрештою. Німецька імперія й виникла, то чому вона мала бути Римською та ще й Священною?
Папа розуміє, що криється за вимогою німецького короля.
Імперія цезарів зникла і ніколи вже не постане, на зміну їй у Константинополі виникла Східна Римська імперія, що намагається поглинути весь світ, нині їй можуть протистояти тільки німецькі королі, - папа Іоанн згоджується коронувати Оттона.
Але Іоанн хоче мати нагороду за корону, яку він передасть Оттону, й тому вимагає, щоб новий, висвячений ним на престол німецький імператор визнав, що папи також мають звання імператорів, що під їхньою рукою повинні бути Рим, Італія, всі країни Заходу, главенство над александрійською, антіохійською, єрусалимською й константинопольською церквами. Папа Іоанн не тільки вимагав, він доводив, що ці права були нібито подаровані папам римським імператором Костянтином, що той дарував їм, крім того, вищу судову законодавчу владу в церкві, право зміщення єпископів і суду над ними.
Король Оттон знав, що Костянтинів дар - це вигадка пап, але, бажаючи стати імператором, ствердив права ватіканського престолу, за що й одержав з рук папи золоту корону.
Так завдяки папам виникла нова Німецька імперія, що назвалась Священною Римською імперією, папи ж одержали підтвердження Костянтинового дару й збройну допомогу нових німецьких імператорів.
Папам тісно було в городі Ромула і Рема, вони мріяли про древню Римську імперію, про владу над усім світом, хоч не мали ні сили, ні війська. Проте в їхніх руках лишалась сила, з допомогою якої можна було зробити набагато більше, ніж зброєю, - тисячі священнослужителів, що сиділи в Римі й розсіялись по всьому світу, діяли там хрестом, щоб колись, може, утвердити свої права мечем.
У цьому папам пощастило. Слуги Ватікану стали духовними наставниками німецьких імператорів, вони окатоличили польських і чеських королів, стояли вже біля престолів у Франції, Англії, весь Захід заливала хвиля католицизму.
Нічого не могли вдіяти слуги Ватікану на Сході. Не лише папа Бенедикт, вже кілька його попередників думали й дбали про окатоличення слов'янських земель, ще року 956-го в Німеччині при Магдебурзькому єпископстві було створено дві нові єпархії - "Раrtibus infidelium"* (*Раrtibus infidelium - області язичників (латан.)) - для Польщі й для Русі.
Самочинно створивши ці єпархії, Оттон І і папа Іоанн XII діють і далі: призначають "єпископом руським" Адальберта, посилають його до Києва.
Проте княгиня Ольга одразу збагнула, чого прагнуть німецький імператор і римський папа, - не стала навіть розмовляти з "єпископом руським", люди ж руські вигнали Адальберта з Києва, а весь його почет перебили.
- Ми також почнемо розмову з київським князем, - підводить нарешті голову й каже єпископу Льву папа Бенедикт. - Ти не будеш довго спочивати, єпископе, а виїдеш через кілька днів у Кведлінбург, далі - на Русь.
Єпископ дивиться на папу зляканими очима.
- Боюсь, що мене там жде доля Адальберта.
- Історія з Адальбертом не повинна повторитись, - заспокоїв переляканого єпископа папа. - Єпархії для язичників нині не існує, руського єпископа в Магдебурзі немає, а говорити з руськими князями ми можемо й мусимо.
- Ці князі - язичники, варвари!
- Ні, варвара й язичника князя Святослава вже немає. Імператор Оттон повідомив мене, що в Києві сидить син його Ярополк. Він - християнин, його оточують знатні люди, серед яких чимало християн, а дехто потай сповідає й нашу віру. Ти, єпископе, на шляху до Києва заїдеш в Кведлінбург і матимеш розмову з Оттоном. Бажано, щоб він послав з тобою свою людину, звичайно, як священика. Ми, - закінчує він, - пошлемо своїх слів у Київ, а за ними підуть легіони Оттона або ж, навпаки, нехай Оттон посилає спочатку свої легіони, ми підемо на Русь і слідом за ними!
На берегах Тібру тихо. Рим спить. Час спочити й папі.
Кесар Борис, залишивши Константинополь, швидко проминув Аркадіополь і Адріанополь, бо весь південь Болгарії був захоплений акритами* (*Акрити - прикордонні війська Візантії.), і вже наближався до Родопів* (*Родопи - Ватіканські гори.), бачив удалині зелені передгір'я, білі, вкриті снігами вершини хребта.