Правда, це проблема не лише кількості, йдеться про те, щоб звільнити людей від важливіших справ. Колись у Греції на невелику групу привілейованих працювала ціла армія рабів, щоб ті, звільнені від щоденних турбот про їжу, могли присвятити себе розвиткові науки й мистецтва. Тепер усе це виконують машини – автомати, електронні лічильні, широкий асортимент роботів…
Дозвольте мені торкнутися ще одного питання.
Звернімося ще раз до історії.
«Знову старий тягне від теми», – невдоволено подумали студенти.
Професора знали як людину неуважну, що нерідко плутається в лабіринті власних думок. Але часто, будьмо справедливі, і слухачі були неуважні і не могли вловити ходу його складної думки.
– Стародавні Афіни, – вів далі професор, – це колиска неповторних творів мистецтва. А рабовласницька Спарта, яка не одному з нас імпонує своєю суворістю й героїзмом, не залишила після себе жодної художньої пам’ятки. Крім пам’яток про загарбницькі війни та походи.
Професор відкашлявся, студенти неспокійно засовались на місцях.
– Ви обіцяли нам історію про комету, – насмілилась чорнява дівчина.
– Та я про неї й кажу, – ласкаво усміхнувся професор. – Зараз зрозумієте. Героїзм наших астронавтів – не є мета цього прекрасного покликання. То лише засіб, необхідна умова успіху. Пробачте мені такі старомодні, пишні вислови. Це, очевидно, теж наслідок студіювання історії. Дуже повчальна й потрібна дисципліна, навіть сьогодні.
Наша історія допомогла нам розв’язати таємницю комети Смарагд. Це було нелегко. Комета утворилася з ракети, висланої з далекої спіральної галактики. Ця надзвичайна подія мала б колосальне значення, якби комета повернулась.
Але її так і збудували, щоб вона не вернулась. Чому? То був твердий горішок, і ми довго вивчали це питання!
Наші люди намагалися зрозуміти конструктора тієї комети. Спробуймо уявити себе на його місці. Маю можливість сконструювати таку ракету, щоб повернулася назад. Але не зроблю того. Мене не спиняє обмеженість знань, розуму, вправності… А що спиняє?
Нам одне могло допомогти. Складний математичний розрахунок, який би вказував шлях, як з допомогою комети з малим ядром налагодити зв’язок з іншою галактикою. Розрахунок був орієнтовний. Проте цього вистачило, щоб зрозуміти, що створення такої штучної комети – наслідок фантазії. Неповторний винахід творця. Ґрунтується він на довільному розташуванні антипротонових часточок. Міжгалактичні зв’язки постійно зазнають дивовижних змін, і друга така сама ракета вже не досягла б мети.
Кожна міжгалактична ракета має бути не схожа на попередню. Прототип – винахід – оригінал. Як казав мій учитель – поезія техніки.
Однак цим аж ніяк не можна було пояснити дії безіменного конструктора. Тому й той орієнтир був ні до чого. Здавалося, що питання так і залишиться нерозв’язане.
Ми знайшли відповідь тому, що виявили іншу комету. Назвали ми її Сапфір. Була дорога, але конструктор її не вирішив основної проблеми: повернення назад.
Це йому було понад силу. Проте ці дві ракети вилетіли з однієї бази.
Конструкторові Сапфіра багато допомагали. Він користувався досягненнями усіх галузей науки і, як кажуть, перевів чимало матеріалу. І все ж не мав успіху.
Ми задумалися над цим, і тоді виникла гіпотеза про комету Смарагд. Проста, як колумбове яйце, але правдоподібна: творець Смарагда не мав права запропонувати конструкцію такої ракети, яка б могла повернутись.
Міг, але не смів того зробити! Свідомо допустив помилку, щоб не перевершити конструктора Сапфіра.
У кабінеті було тихо, тільки муха, що випадково залетіла, билася об шибку.
Професор підвівся. У тиші він чув схвильоване калатання молодих сердець.
– Не знаємо, яка була між ними різниця, який вони мали вигляд. Уявіть собі, що нашій Єві, – він вказав на чорняву дівчину, – заборонили проявити свій талант, бо вона має кучеряве волосся чи темні очі.
Від хвилювання студентка аж підскочила.
– Він був боягуз, – сказала Єва, і кров ударила їй в лице. – Я б нічого не псувала! Я б не принижувалась…
Професор узяв її за руку.
– Той конструктор, дівчинко, жив не на сьогоднішній Землі. Не на вольній. У нього було тільки дві можливості: або слухатися, або бунтувати.
– Бунтувати! – загукали студенти.
– Він бунтував! – усміхнувся старий професор і погладив вкрите зморшками чоло. – Невже не зрозуміли? Смарагд – це прояв того бунту. Так святі на середньовічних вівтарях ніби й служать небу, а насправді в них – протест проти несправедливості на землі. Вони зображають людське терпіння і кличуть людину до бунту.
Нас ще й сьогодні захоплює мистецтво древніх скульпторів, їхній голос з сивої давнини ще й сьогодні промовляє до нас з такою силою…
Вечоріло, і професор увімкнув світло. Студенти попрощались, тільки чорнява зупинилася на дверях.
– І все-таки, – сказала, – я симпатизую тим, хто відкинув принизливу можливість. Скільки талантів отак загинуло!
– Так… – професор погладив її по голові. – Але якби не було Смарагда, то ви про них ніколи б не знали… Ви ще молоді… Жаль, що з архіву вибрали ви ту нещасну комету. Надалі говоритимемо про веселіші речі.
Про хлопця, який не хотів стати астронавтом
– Хто з вас хоче стати астронавтом? – запитав учитель, проходячи між партами.
Майже всі діти з захопленням в очах підвелися, тільки дехто сидів, понуривши голову, ніби соромився.
Сидів і найкращий учень, гордість класу.
– А Чатар хіба не хоче? – зупинився біля нього учитель. – Хіба тебе, хлопця з такою уявою, не манить безмежний космос?
– Ні, – затявся хлопець і втупив очі в підлогу.
Учитель трохи постояв, щоб виграти на часі й заспокоїтися. Його спантеличила хлопцева відповідь. Мусив стримувати себе, щоб не нагримати.
– Таж ти читав, – намагався говорити приязно й ласкаво, – про канали на Марсі, про великий перстень на Сатурні, про чудові комети, про романтичний Місяць. Чув і про зодіакальне світло, мріяв про блакитне небо.
– То все – байки! Вигадані історійки… Канали – це омана зору, персня на Сатурні, власне, не видно, а комети – світні отруйні гази. А Місяць – Місяць не романтичний, а нудний, мертвий і огидний! Наче цвинтар. Та й космічне небо не блакитне, а чорне й холодне, як колодязь. Пусті, беззмістовні казочки. Не хочу бути астронавтом!
Він сів і почав байдуже розглядати гладеньку кришку парти. Тоді вчитель зрозумів, що той, хто відняв у хлопця барвистий світ казок, відняв у космічної ери здібну й сміливу людину.
Найкращий учень схилив голову й задумався. Усе в нього розкладалось на частини: навіть світло не є світло, не є чудовий витвір сонця, то тільки чергування довжини хвиль, навіть колискова пісня матері-то лише коливання повітря…
Бачив він, як його вчитель, блідий і нещасний, розгублено стоїть перед партами. Може, хоче щось сказати своєму учневі? Мабуть, про життя. Що лишилося б від нього, якби все звести до наукового аналізу дії гормонів, нервів, судин, залоз, кислот та основ? Що лишилося б від тих казок та мрій про глибокі почуття й стремління, про мужність та честь, про материнську любов та найщирішу дружбу?
Учитель звернувся до тих учнів, в очах яких світилася рішучість, бо вони знали чудові казки…
Зміст
Волосся Вероніки
Лейтенант
Втеча з Епсилона Ерідана
Честь професії
Нова
Зрадник
Пророк з області Проціона
Плутон
Проксима Центавра
Векторне числення
Комета спіральної галактики
Про хлопця, який не хотів стати астронавтом
