Розділ 12
Знаки на тілі
Машина під’їхала до будинку, у якому Марі була декілька днів тому. Ледве — ледве вона вийшла з машини, попрямувала до будинку сама. Машина з водієм залишилась на місці. Марі озирнулась на неї, і їй стало якось дивно на душі. Усе таки дуже приємно, коли відчуваєш себе людиною. Марі підійшла до дверей і постукала. Двері відчинилися, перед нею стояла бабця. Вона подивилась на Марі:
— Ох, доцю… — й без того затуманені очі бабці налились слізьми.
— Нічого), — ледь посміхнулась Марі. Вона бачила цю стареньку вдруге, але склалось таке враження, ніби вони пов’язані роками спільних історій.
— Та що ж нічого??? Он як тобі дісталось, — оглядаючи Марі відповіла старенька.
— Я принесла кинджал. Ви знаєте, що з ним потрібно робити, — Марі простягла сувій тканини.
— Що? — бабця очевидно не очікувала, що Марі попри все, зможе ще й зберегти кинджал. — А ти казала, що тебе переоцінюють, доцю, тебе недооцінюють! — бабця взяла згорток і захоплено поглянула на Марі.
Завдяки таким як ця бабця, Марі й інші борці передавали артефакти одне одному. Зазвичай борці були на великій відстані одне від одного і не знали, кому і що потрібно. А такі, як ця бабуня, завжди знали де і що відбувається. Вони ніби були зв’язковими.
— Ви б могли допомогти мені. Біль страшенний, а я не можу сидіти на місці, — Марі притисла долонею до зламаного ребра.
— Так. Але зцілити за мить не вдасться.
— Я розумію, ну хоч трохи…
— Добре. Лягай, дитинко, на диван. Я все підготую.
Бабця залишила Марі і почала жваво бігати по дому і поспіхом щось шукати. Тим часом Марі оглядала будинок. Він чимось нагадував їй будинок її бабусі. Їй подобалося там бувати. Але то було так давно, і тепер Марі почала згадувати, як тоді було добре. Бабуся часто обіймала Марі і якось дивно на неї дивилась, — любляче і водночас з якоюсь тугою. Можливо вона знала, що чекає на Марі. Можливо вона все знала? Але зараз Марі вже не зможе про це дізнатись бабуся померла, коли Марі була зовсім маленькою. Марі подумала, що було б добре з’їздити до будинку бабусі. Адже він і досі не проданий. Можливо вона зможе знайти там щось цінне для неї. Думки почали тікати від Марі, напевне на деякий час вона знепритомніла, адже коли розплющила очі, бабця вже була біля неї.
Марі не приймала знеболювальні, адже розум мав бути ясним, а через це біль просто збивав її з ніг. Марі навіть не розуміла, що краще: ходити із затьмареним розумом від знеболювальних чи бути напівпритомною від болю увесь час. Та оскільки обидва варіанти не влаштовували Марі, вона вирішила вхопитись за цей шанс.
Бабця підпалила якісь сухі трави і почала обкурювати Марі. Старенька нашіптувала якісь слова. Марі знову заплющила очі і поринула в сон.
Марі завжди було цікаво, як таким як бабця вдається завдяки якимось травам і заговорам так впливати на свідомість людей. Вона навіть одного разу поцікавилась в жінки, яка їй тоді допомагала, чи можна їй самій такому навчитись. На що та відповіла, що кожен має нести відповідальність за те, що йому доручено.
— Тобі і так тяжко. Кожен з нас щось отримав, але сплатив велику плату за те. Зайвого брати не потрібно.
Ці слова назавжди запали в пам’ять Марі. З того дня вона ніколи не цікавилась, що і як вони роблять, лише мовчки довіряла їм, і слава Богу, ще жодного разу не пошкодувала.
Коли Марі прийшла до тями, бабця вже закінчила ритуал і протягувала Марі папірець з якимось малюнком.
— Тримай, зроби цей малюнок він утримуватиме біль, блокуватиме доступ болю до свідомості. Біль пронизуватиме тіло, але ти цього не відчуватимеш. Тому будь обережна, не перегинай палицю, твоє тіло хоч і сильне, але все ж не залізне, може не витримати.
— Знову руни — обереги, я вже вся в тату).
— Ну що ж, дитинко, кожному своє. Тобі потрібно якомога швидше зробити тату, щоб закріпити твій теперішній стан, доки дія замовлянь не зникла.
— Дякую), — Марі лагідно посміхнулась до бабуні.
— З Богом, дитинко)!
Марі підвелась і була вражена, що біль май же не відчутний. Вона взяла папірець і, озирнувшись у дверях та ще раз посміхнувшись бабці, швидко подалася до машини.
Мері знала, що для татуювання їй потрібні гроші, яких у неї зараз взагалі не було. Просити в Андрія вона не хотіла, бо знала, що він у ткій самісінькій ситуації, що й вона. Тому попросила водія, якомога швидше відвезти її до Тараса. Зазвичай вона сама якось заробляла гроші, Андрій надсилав стільки, скільки мав змогу. Вона була йому безмежно вдячна за це, адже знала, що він робить для неї більше, ніж може. На щастя, Тарас багато працював дома і від’їжджав лише на важливі зустрічі. Машина під’їхала до будинку і зупинилась, Марі досить рішуче вийшла з неї і швидко попрямувала до дверей, як раптом вони відчинились, і на порозі з’явився Назар.