Вранці, коли вона прокинулась, усе було добре, вона здавалась такою як і завжди, але щось у ній змінилось. Відтоді вона не дивилась на світ так безтурботно. Відчуття тривоги, яке охопило її вночі нікуди не зникло. Відчуття небезпеки з не звідкіля, тепер буде постійним супутником Марі. Тоді вона ще не знала, що не даремно боїться, адже найнебезпечніше в цьому світі невидиме. Найнебезпечніше для неї…
Розділ 3
Тарас або (Перша зустріч)
Так от, Марі потроху ставало цікаво що ж за зустріч її очікує? Але вона відчувала що нічого хорошого ця зустріч не принесе. Вона бачила як вигляд за вікном змінював міські будинки на дерева і поля. У Марі був час подумати, що її чекає, і куди її везуть, вона могла б усе це передбачити, але не хотіла. Вона розуміла, що цю ситуацію вже не змінити. Тому змирилась із неминучим і чекала на зустріч.
Машина виїхала з містечка і зараз рухалась передмістям. Будинки віддалялися один від одного. В очі кидалось і те, що кожен наступний будинок був розкішніший за попередній, а угіддя збільшувались у площах. Але Марі ще перед тим, як побачила ці будинки, прекрасно розуміла, що найняти охорону навряд чи зміг би простий робітник. Тому приблизно такого перебігу подій вона й очікувала. Машина звернула з головної дороги і тепер рухалась зеленим тунелем. Марі зрозуміла, що вони їдуть до одного з тих розкішних будинків, які вона бачила дорогою. Машина під’їхала до старовинного будинку, на вигляд він був схожий на замок. Відчинились ворота і через вікно машини Марі побачила чудове подвір’я. Зелені газони, доглянуті дерева, квіти, і їй спало на думку, що в цьому будинку має жити за сценарієм велика, щаслива сім’я. Яка насправді наївно вірила, що жити в замку це круто. Машина зупинилась. Чоловіки вийшли з машини, Марі вийшла за ними. Вона підняла голову і подивилась на небо. Цікаво чи побачить вона його знову? Питання ніби й дурне. Та розуміючи таємничість ситуації, потрібно бути готовим до всього, навіть не до найкращого повороту подій. Та все ж Марі спокійно рушила за чоловіками до будинку. Відчинились двері, і вона увійшла. Це був як їй здалося, дуже затишний будинок, добре обставлений, Марі на мить стало ніяково, вона згадала власний дім. Так, він був зовсім не такий як цей, але був майже так само затишний, як і її. А можливо, це все через те, що Марі давно не була у звичайних будинках, де люди живуть звичайним життям. Марі дивилась на зовсім чужий для себе дім, а думками перенеслась до власного. Який він тепер? Чи щось змінилось? У вітальні Марі зустрів чоловік значно старший за неї. Дівчина машинально подумала, що йому напевно десь стільки, скільки і її батьку. Чоловік кивнув двом Маріним супроводжувачам, і вони вийшли з будинку не промовивши ані слова. Марі ж не змогла промовчати.
— Хлопці, а попрощатись? Якось не гарно з вашого боку, — Марі обернулась до чоловіків, та ті, не звертаючи на її слова ніякої уваги, вийшли з будинку.
— Пройдіть за мною, будь ласка, — сильним, глибоким голосом сказав чоловік. І пішов крізь вітальню.
Зупинившись біля дверей, він спокійно відчинив їх і жестом запропонував Марі увійти, хоча сам, здається, не збирався цього робити. Марі переступила поріг, ще раз поглянула на чоловіка, який зустрів її в будинку і зайшла в кабінет. На мить їй здалося, що вона там сама. Та не встигла вона роззирнутись як з боку пролунав чоловічий голос.
— Добрий день, Марі, — із сусідньої кімнати вийшов чоловік.
— Ми з вами не знайомі. Що ви від мене хочете? — Марі роздратовано буркнула до незнайомця.
— Перейду відразу до справи, я хочу щоб ви стали моїм охоронцем, — чоловік рушив до столу, який стояв по інший бік кабінету і сів у крісло за стіл.
— Я схожа на охоронця? — іронічно запитала Марі. Вона не зробила ані кроку, показуючи цим, що не налаштована на розмову. — Та й охорону зазавичай через агентство вибирають, а не шукають на вулиці і під дулом пістолетів, силоміць привозять бозна-куди! Чи щось у світі змінилось, а я цього не знаю??? — вона поглянула на чоловіка, що уважно дивився на неї. — Думаю, що ми все з’ясували. Бувайте, — вона вже було повернулася йти.
— Вибачте, я навіть не представився, мене звуть Тарас. І перш, ніж ви підете, я хотів би вам дещо розповісти, — чоловік підвівся з крісла. Він був рішуче налаштоний.
— Знаєте, у мене немає часу на розповіді, — Марі спробувала видавити посмішку, але їй це погано вдалося.
Вона повернулась обличчям до дверей, але на мить зупинилась. Щось підказувало їй, що потрібно залишитись. І це відчуття її дуже бентежило, адже зазвичай воно не приносить нічого доброго.