— Так. Я зрозуміла, мені ще потрібно підготуватись. Скоро вечорітиме, треба облаштувати засідку. А ще зателефонувати Назару, щоб, раптом що, знайшов іншого захисника.
— Марі не кажи дурниць! — голос Андрія прозвучав якось занадто різко.
— Це не дурниці. Ти ж сам бачиш, що кожна справа стає ще складнішою, що далі, то більше ми дізнаємось і то із сильнішими створіннями я маю справу. Андрію, тільки прошу тебе, поверни Тарасу гроші, які він мені давав.
— Марі… навіть не кажи мені такого.
— Пообіцяй! — Марі була сповнена рішучості.
— Обіцяю, Марі, обіцяю, — Андрій розумів, що це дійсно не жарти.
— Бувай, — Марі прощалась з Андрієм.
— До завтра. І БІЛЬШЕ НІЧОГО НЕ КАЖИ, — Андрій поклав слухавку.
Марі направилась в бік парку, який був розташований у самому центрі селища. Потрібно було оглянути все навкруги. Продумати послідовність дій. Сьогодні на Марі чекала важка ніч. Вона це чудово розуміла, але що вже тут удієш, потрібно приймати новий виклик. Вона на якийсь час замислилась над тим, що сказала Андрію. Дійсно, кожна наступна справа ставала все складнішою і складнішою, і Марі з кожним разом було все складніше. Вона ледь не померла на минулому завданні, і ось знову, небезпека. Вона звичайно розуміла, що з таким покликанням довго не проживеш, але, що все може закінчитись так рано для неї, Марі не очікувала. І попри всі свої нарікання на долю і труднощі, вона тепер чудово розуміла, що помирати їй ой як не хочеться.
— Доброго дня.
— Доброго дня, — пролунав трохи здивований голос у слухавці. — Ви не можете зв’язатись із Тарасом? — Назар, не міг зрозуміти в чому суть дзвінка.
— Ні. Я хочу поговорити з вами. Сьогодні на мене чекає дуже тяжка ніч, Назаре! Раптом, для мене вона видасться… Я хотіла сказати, якщо я завтра вам не подзвоню, знайдіть іншого борця. Наберете Андрія, скажете суму, яку на мене витратили, він усе поверне, можливо не відразу, але він людина слова, він поверне…
— Марі, ви поїхали через те, що посварились із Тарасом? — Назар відчував, що винен у цьому, адже саме він хотів цього.
— Ви ні в чому не винні, — Марі ніби прочитала його думки. — Я б все одно поїхала, я б не змогла інакше. Не кажіть нічого Тарасу, будь ласка, не потрібно йому знати.
Він на секунду розгубився, але вже за мить, спокійним і впевненим голосом сказав.
— Завтра чекаю на ваш дзвінок. І ще… якщо ви повернетесь, обіцяю не втручатись у ваші… із Тарасом справи.
— Бувайте, Назаре.
— Ви сильніша, ніж я думав. Не розчаруйте мене.
— Ніколи)), — посміхнулась до телефону Марі.
Марі дивилась на галявину, на якій все відбулось, точніше відбудеться вже зовсім скоро. Хіба ж могло щось говорити про те, що цей прекрасний краєвид вже зовсім скоро спотворить кров, біль і насилля? У цю мить це була прекрасна галявина, залита променями червоного сонця, що скоро почне ховатись за обрієм. Марі стояла посеред парку і відчувала соковиту траву під ногами, вітер, що тривожив гілки і страх, якого вона ще ніколи раніше не відчувала. Адже цієї ночі на кону стоятиме не лише її життя, а й життя Тараса та того, кого вона ще не знає.
Тиждень пройшов досить швидко, як для тих, хто так цього чекав. І на великий подив, батьки навіть зраділи таким перемінам в настрої Марі, адже після того випадку на річці вона була геть пригнічена. Марі вартувало неабияких зусиль весь тиждень вести себе, як ні в чому не бувало. І батьки сподівались, що все дійсно налагодилось. Тому, коли Марі заговорила про поїздку до міста, мама зраділа, що Марі нарешті відволіклась від попередніх подій.
— Мене відпустили, — Марі повідомила Анну.
— Супер, завтра їдемо? — Анна була рішуче налаштована.
— Андрія питала?
— Так, він з нами), куди ж він без нас)))? — Анна засміялась в слухавку. — Ми його єдині друзі. У нього немає жодного друга серед хлопців.
— І що в цьому такого? — Марі не розуміла кепкувань Анни. — Він чудовий друг. А це головне.
— Та я ж не заперечую. Це я так, до слова. Андрюшка, — наше сонечко)))! — Анна знову засміялась.
— Варто тобі серйозніше ставитись до нього… — Марі хотіла ще щось сказати, але передумала. Вона чудово розуміла, що не варто їй лізти в їхні справи. — До завтра, АН.
— До завтра, Марі.
Марі намагалась не показувати своє хвилювання, адже, що вони збираються зробити? Усе знову починалось як безневинна пригода. Вони приїдуть до тієї жінки, поговорять і повернуться. Але чи так все буде? Чи не вийде так, що вони пошкодують про свою подорож? Усю ніч Марі не могла заснути, вона не хотіла турбувати Анну з Андрієм тому не дзвонила їм. Вона дивилась у відкрите вікно і сподівалась побачити хоч якийсь сенс в тому, що вони збираються зробити. Її так лякало все це. Вона щохвилини прокручувала всі можливі варіанти зустрічі із тією жінкою. Вона уявляла, як жінка каже, що це просто витвір її бурхливої уяви. Але в голові на зміну одній думці приходила інша. А що як та жінка скаже, що вона теж відьма, або що? Що їй робити тоді? Прийти і сказати батькам? Як потрібно жити з таким даром? Хто їй допоможе ним володіти? Хто, адже з рідних ніхто про таке ніколи не згадував. Марі думала, думала, думала… А якої відповіді насправді вона сама чекає? Вона ще не знала, що хоче почути від тієї жінки. Але все це видалось їй сміхотворним. Попри все, що з нею відбувалось останнім часом, яким би воно дивним не було, Марі, молодій дівчині, яка росла в сучасному прогресивному світі, справді насилу вірилось, що на світі ще існує щось таке, про що можна прочитати в книжках і що зветься легендами.