Розділ 25
Марія
Уранці всі троє зустрілись на зупинці автобуса. Батьки Марі довго наполягали на тому, щоб відвезти їх разом до міста. Але Марі на силу відмовила їх це зробити.
— Марі, ти якась втомлена. Ти що не спала? — Анна сердито глянула на Марі.
— Так. А ти заснула б, як би знала, що сьогодні вирішиться твоя доля? — Марі хотіла пожартувати і навіть видавила посмішку, але друзі стурбовано переглянулись.
— Не хвилюйся. Поглянь, яка в тебе група підтримки? — Андрій обійняв Марі за плечі і ніжно посміхнувся).
Автобус вже наближався до зупинки. У Марі йойкнуло серце.
— Поїхали…
Дорога, що до міста, що до селища, де жила та жінка, забрала загалом близько двох годин. Але, які ж то були довгі години! Усі троє мовчали. З одного боку вони не дуже хотіли обговорювати їхні справи в автобусі, повному людей, а з іншого, — вони настільки занурилися в роздуми про те, що зараз діється і що з цього вийде, що видавалось вони навіть інколи забували дихати. Вийшовши з автобуса в селі. Їм залишалось лише знайти потрібну вулицю і будинок. Анна, завжди вміла, підмічати те що треба. Так як і цього разу, вона підслухала розмову мами Анни з подругою і, на щастя, все запам’ятала, навіть вулицю і будинок.
— Потрібно в когось запитати, як нам знайти цю адресу? — Андрій вже роззирався, щоб знайти хоч когось, у кого можна це запитати.
— Було б добре, але ж ми не будемо до людей у хвіртки грюкати? — Анна скептично звернулась до Андрія.
Марі вказала пальцем на табличку одного з будинків.
— Залишилось тільки знайти потрібний номер.
— Поки що нам щастить), — жарт Андрія не оцінили.
Марі з друзями рухались швидко по вулиці уважно вдивляючись в номери. Дійшовши майже до кінця вулиці.
— Ось він! — викрикнув Андрій не то від радощів, ні то від хвилювання, яке огортало трійку все сильніше.
Усі троє застигли на місці. Складалось таке враження, що вони зараз так постоять хвилину і повернуться додому. Зараз їм видалось, що це був найбезглуздіший з їхніх задумів.
— Ну, пішли, — рішуче сказала Анна.
— Ходімо, — видихнувши сказала Марі.
Трійка підлітків підійшла до дверей. Вони виявились закритими. Марі натиснула на дзвінок. Потім ще раз. І вони завмерли в очікуванні. Кілька секунд видавалось їм вічністю. Вони просто дивились на двері, що перед ними, не розуміючи, що діється по той бік. Друзі аж відсахнулись, коли відчинились двері. До них вийшов чоловік.
— Доброго дня, — чоловік явно був спантеличений, побачивши трійку дітей у себе на порозі. — Що ви хотіли?
— Ми… Мммм… напевно, до вашої дружини? — заговорила Марі. Вона й уявлення не мала, що потрібно говорити, бо цю частину їхньої поїздки вона якось не продумала, а варто було б.
— Діти, ви певні, що вам до нас??? Не рано ще?
— Нам дуже потрібно, — Марі не знала, що ще можна сказати. — Нам би хоча б просто побачитись.
— Ну проходьте, коли прийшли, але навряд чи дружина щось робитиме сьогодні. Свято ж велике…
— Нам тільки поговорити, — швидко перебивши чоловіка, випалила Анна.
Чоловік і досі з великою цікавістю дивився на Анну, Андрія і Марі. Він завів їх у дім і сказав почекати у вітальні. А сам зайшов до будинку. Будинок на вигляд видавався абсолютно нормальним, ніяких тобі чарівних настоянок на полицях шаф, ніякого зілля, мітел… Це був досить милий дім, світлі шпалери, світлі штори, диван. І мила, досить сучасна шафа, яка вдало пасувала до шпалер і штор. Марі здалось навіть дивним, те, що все так по — сучасному і зі смаком, адже хіба відьми не мають підтримувати свою репутацію і робити все таємничим і загадковим?
У всіх трьох кров шуміла у вухах, серце калатало так, ніби вони пограбували цей дім і їх впіймали.
За хвилину до них вийшла жінка. Досить молода. Марі подумала, що віком вона така, як і її мама. Чоловік напевно розказав, хто хоче її побачити, адже в її очах не було якогось разючого здивування. Її швидше звеселяло, те, що в неї на порозі стояло троє підлітків.
— Доброго дня, мої любі), — жінка оглянула всіх по черзі. — І що вас до мене привело?
Трійка стояла мовчки, немов укопані.
— Ну ж бо, не соромтесь). Когось приворожити чи відворожити? — вона поглянула на Анну і Андрія. Вони не зрозуміли її погляду. А Марі зрозуміла. — Чи можливо майбутнє вас цікавить? Зараз усі хочуть знати майбутнє, ніби це комусь допомагало. Скажу, дітки, вам лише одне: доля залежить тільки від вас і від вашого вибору. Ну як вам таке передбачення)? — вона явно тішилась із їх переляку. — Ця молодь така допитлива. Але ви даремно приїхали. Сьогодні у мене вихідний, — жінка зареготала.