Трійця навіть не зрушила з місця.
— Ми розуміємо, що приїхали невчасно, — перша заговорила Марі. Вона розуміла, що вони тут через неї, та й стосувалось це її. — Ми хотіли просто поговорити і все.
Марі поглянула на жінку. А жінка у відповідь глянула на Марі і вмить дуже спохмурніла. І цю переміну не можливо було не побачити. Жінка змінилась не лише в обличчі, — усе її тіло змінилось. Розкішна постава змінилась сутулою спиною, руки схрестились на грудях. Її прекрасне обличчя стало сірим, ніби їй повідомили страшну новину, і від цього всім трьом стало вкрай ніяково.
— Дитино! — вона рушила з місця і простягла свою руку, що зараз видавалась худою і сірою, мимо Анни і Андрія. Вона торкнулась щоки Марі. — Бідна дитина, — опустивши руку, майже пошепки промовила жінка. Вона відвернулась від Марі, ніби було нестерпно дивитись на неї. — Проходь, — вона навіть не поглянула на Марі.
— Я піду з друзями, — Марі рішуче поглянула на неї, а потім на Анну з Андрієм.
— То не варто знати чужим, — жінка поглянула на Анну і Андрія.
— Вони не чужі. Я ПІДУ З НИМИ!
— Що ж… проходьте.
Вони зайшли в дім, який був таким же гарним як і вітальна, а потім пройшли в кімнату, яка, з усього було видно, більше нагадувала про те, що ця жінка відьма. Меблів майже не було. Кімната видавалась темною через те, що на вікнах висіли темні штори. У кімнаті стояв великий стіл, крісло, у якому, напевно, сиділа відьма і декілька стільців навпроти. Стіл був накритий темно синьою, однотонною скатертиною. Стіни були світлі, але за рахунок штор майже сірі. Картин не було. На всю велику кімнату, окрім стола зі стільцями, у кутку кімнати стояла шафа. Вона мала вигляд досить старовинної речі. Зверху стояли якісь книги, швидше за все не сучасні: обкладинки були грубі й пошарпані. А нижня частина шафи була закрита від допитливих очей.
Жінка обійшла стіл і промовила до трійці.
— Що ж, сідайте, — від тієї веселої, сяючої жінки, що вийшла до них тепер не залишилось і сліду.
— Мене звуть Марія. Можете так і звертатись.
— Мене теж звати Марія, — якось здивовано промовила Марі і поглянула на жінку, яка носила таке ж ім’я.
— Напевно тому мені й випало, розказати тобі… — жінка відкашлялась. Вдихнула, повільно видихнула і промовила. — Розказати тобі про твоє призначення.
— Призначення? — знервовано, але трохи недовірливо перебила її Марі.
— Давай, я тобі… вам, — вона поглянула на друзів, — все розкажу, а потім ти запитуватимеш мене.
Марія ніби підбирала слова, а діти з нетерпінням чекали її розповіді.
— Ну що ж… З давніх — давен на землі існували хороші і погані надприродні істоти. Суть полягала в тому, що погані руйнували, а хороші — створювали і так підтримувався всесвітній порядок. Але траплялось так, що одні або інші переходили межу. І з’явились люди — смертні створіння з міткою. Є люди з міткою Бога. Є люди з міткою диявола. Люди з міткою Бога можуть частково бачити потойбічний світ і впливати на нього. Люди з міткою диявола теж частково можуть впливати на потойбічних істот.І так ми маємо білих і темних відьом та чаклунів, тих, хто може словом і силою думки впливати на потойбічних істот. Не хвилюйтесь, я біла відьма, інакше доля не привела б тебе до мене, — вона ніжно посміхнулась до дітей, які зачаровано ловили кожне її слово, ніби чарівну казку. — Ми з ними говоримо і, за допомогою заклять, скеровуємо в правильне русло. Ой боже, як же багато тобі треба розказати, — жінка відволіклась, думаючи, як же то краще продовжити розповідь. — Ага. І є дитино, такі як ти! — вона поглянула на Марі. Вас називають борцями, захисниками, мисливцями, грішними янголами, воїнами Бога. У кожного народу вас називають по — різному. Ви покликані знищувати тих, хто порушує рівновагу, коли наші сили не діють. Ми можемо блокувати сили того світу. Твоя ж задача, відправляти їх назад до пекла за невиконання угоди, — вона знову поглянула на Марі. Адже побачила реакцію, яку й очікувала.
Усе це виявилось такою нісенітницею, що Марі просто розсміялась.
— Але ти… Ти ж ще зовсім дитина, — вона вирішила поки що не звертати уваги на Марі.
Жаль, який відчувала відьма передався всім, навіть Марі, яка припинила сміятись.
— Зазвичай цей дар ви отримуєте у вісімнадцять — двадцять років, коли вже можете вільно пересуватись і не залежати від рідних. А тобі… о Боже, всього шістнадцять! — вона закрила рота руками, ніби з нього мало вирватись щось жахливе. — Що ж ти робитимеш увесь цей час??? Як…
— Що означає пересуватись? — перебила Марію Анна.
— Це означає, що на відміну таких як я, які можуть з одного місця силою думки керувати потойбічними створіннями. Марі, потрібно бути безпосередньо там, де ця істота перебуває, щоб її вбити.