Выбрать главу

— Доброго ранку, — Марі рушила до Тараса. — Тільки одягу замало. Вам так не здається)? — Марі прискіпливо подивилась на Тараса, адже розуміла, що він навмисно вибрав такий одяг.

— А мені здається, що його якраз достатньо), — широко посміхнувся Тарас.

— Ви ж зазвичай бігаєте о такій порі?

— Сьогодні вирішив позайматись тут.

— ММММ… — Марі недовірливо поглянула на Тараса. — Добре займайтесь я вам не заважатиму.

— Марі, можемо разом потренуватись. Ну якщо ви не переживаєте, що у вас не вистачить сил займатись зі мною на рівні)?

— Це виклик? — Марі пильно подивилась на Тараса. — А вас не бентежить, що може вийти навпаки?

— То це ви мені кидаєте виклик)? — Тарас дивився на Марі і не припиняв посміхатись.

— Ну давайте).

Усі наступні дії з боку мали такий вигляд, ніби ці люди — одне ціле. Вони стрибали, нахилялись, підтягувались, бігали, знову стрибали, віджимались, доки хтось перший не здасться. І все це супроводжувалось обміном поглядів і посмішок. Тарас здається піддався Марі і на останній вправі знесилений впав на траву.

— І це все? — Марі стала над Тарасом. — Тренування ж тільки почалось? — І вона простягла йому руку.

Тарас звівся на ноги. Обидвоє приготувались до бою.

Удар — відповідь, удар — відповідь. Але бій вже був геть не боєм. Кожен з них намагався продовжити мить дотику до іншого. Кожен захват здавався на обійми. Хоча це все і були бойові прийоми, але кожного разу, як тільки вони були максимально близько одне від одного, вони переставали дихати, а биття їхніх сердець навіть не зважаючи на тренування прискорювалось у сто разів.

Їхні рухи були неймовірно точними і швидкими. Марі вражала Тараса своєю силою і швидкістю. У її рухах було щось нелюдське, так вона все ідеально виконувала.

— Та ви просто ідеально володієте бойовим мистецтвом), — Удар від Марі, але Тарас встиг ухилитись від нього.

— Я швидко вчусь), — Марі блокує удар від Тараса. — Коли ми тренувались з Андрієм, він завжди захоплювався тим, як легко мені все дається, — Марі отримує сильний удар від Тараса.

— Андрій кажете? — ще один удар, але Марі ухилилась. — Ви з ним тренувались?

— Так, — декілька ударів від Марі. — Він заради мене почав займатись бойовим мистецтвом, щоб допомагати мені у тренуваннях, — Марі завдає удару і влучає у ціль)! — У нього була теорія, що таких як ми не випадково вибирають, ті вищі сили, які цим займаються, вибирають сильніших, спритніших, витриваліших. Тобто мені в принципі все легше дається і краще виходить ніж в більшості. Ми ще сміялись, що вони таким чином сподіваються, що ми маємо довше протягти))), — удар від Марі.

— О, то я дивлюсь Андрій завжди вас підтримував, — удар і ще один від Тараса.

Марі вже подумала, щось відповісти, але говорити й битись одночасно було вже геть тяжко, бо увійшовши в азарт рухи надто прискорились. Здавалось, ще хвилина, ще секунда, — і це вже не буде спарингом. Але до Марі почало приходити розуміння, почуття провини: «Що я роблю? Навіщо все це? До чого це призведе?»

Сильний УДАР, і Тарас розгубився. Марі робить випад вниз і збиває Тараса з ніг.

— Годі! — рішуче каже Марі, вже геть серйозним тоном. Вона навіть не допомогла йому піднятись. Ускочивши прожогом у вітальню, вже біля сходів Марі побачила Назара, який стояв біля вікна. Вона кинула на нього похмурий погляд, у відповідь же Назар дивився на неї суворо і водночас якось сумно. Не промовивши жодного слова, Марі піднялась нагору.

Розділ 30

Анна

— Привіт, — мовила Марі, зачиняючи за собою двері. Їй ще важко дихалось після тренування, і вона навіть не розуміла, котра година.

— Марі… — пролунав не такий сонний як трохи спантеличений голос.

— Привіт. Щось сталось? — голос і досі був спантеличений.

— АННО, ПРОБАЧ.

— МАРІ… — на мить на іншому кінці повисла тиша. — Усе добре? Щось сталось???

— Пробач. Пробач, що все кинула. Я не могла залишитись.

— Марі… Марі! — Анна перебила Марі. — Я все розумію. Розумію і не ображаюсь. Це ти мене пробач, я не знала чи захочеш зі мною говорити, після того, що я тобі наговорила.

— Я все прекрасно розумію… — спокійно промовила Марі.

— Я рада, що ти зателефонувала), — уже звичним голосом, повністю прокинувшись від сну і шоку говорила Анна. — Але це може означати одне, що без мене ви не справляєтесь))). Що наш розумник, не може мене замінити)?

— Анно, тебе ніхто не зможе замінити! Ти ж це знаєш). Як ти? — ніби й не було року мовчання. Вони ніби тільки вчора говорили.