— Це їй ви пообіцяли захистити Тараса… — раптом зрозуміла Марі, — не його батьку?
— Ні. Вона попросила про це перед смертю. Ми з батьком Тараса були партнерами і добрими друзями. Коли я вперше побачив її, то відразу закохався. Але я поважав Івана і навіть подумки допустити не міг, щоб стати на шляху до їхнього щастя. Та й це було б марно. Вони дуже кохали одне одного.
— Вона знала, що на них чекає? — не втрималась і перебила Марі. — Коли вони одружувались, вона вже знала?
— Іван сказав нам разом. Перед весіллям. Він нам усе розповів. А потім… Я як зараз пам’ятаю його слова, він сказав: «Або прийміть це і ти, Анно, станеш моєю дружиною і навіки коханою, а ти Назаре будеш моєю опорою і найкращим другом. Або не прийміть, — і ми з цієї кімнати розійдемось у різні боки.»
— Ніхто не зрушив з місця. Ми прийняли і до останнього боролись за те, щоб зберегти йому життя… Але марно, — Назар припинив свою розповідь.
Було видно як йому гірко все це згадувати. І Марі вже хотіла припинити розмову та раптом Назар продовжив.
— Після смерті Івана їй геть стало погано. Вона почала багато пити і геть відсторонилась від Тараса. Я розумів, що це все лише через її нестерпний біль, і так вона намагається хоч трохи його полегшити. А от малому Тарасу це було невтямки. Йому потрібна була мати.
Раптом машина зупинилась. Вони приїхали. Зрозумівши, що розмову час завершувати, хай навіть на півслові, Назар повернувся до Марі, але та його випередила.
— Я ні про що не буду розпитувати Тараса.
— Дякую.
Вони вийшли з машини. Марі виклалась на стрільбищі не на 100, а на 200 відсотків. З кожним днем Марі все більше часу приділяла тренуванням, більше стрільби, більше бою, більше вивчення всього, що лише можна було. І чим більше вона в це вкладала і довше займалась, тим більше була невдоволена собою; їй здавалось, що цього не достатньо, що потрібно більше, швидше, краще.
Минуло ще декілька днів в повній тиші. Марі повністю поринула в завдання і тепер розмовляла лише з Андрієм і Назаром. Які передусім бачили, що відбувається з Марі, однак нічого не казали. Адже на всі питання Марі або не відповідала, або казала, що все добре. Анна, розуміючи, що для Марі зараз настав і так тяжкий період, теж цю тему не чіпала. Анна разом з Андрієм поринули в справу.
— Алло, Марі, привіт, — Андрій був як завжди дуже заклопотаний.
— Привіт.
— Так от, хотів сказати, я знайшов дещо стосовно куль, про які ти питала. Є і хороша новина, і погана.
— Спершу хорошу, — Марі була дуже зосередженою.
— Їх можна виготовити, — мовив Андрій.
— Так, а яка погана?
— Погана полягає в тому, що для того щоб їх вилити і надати їм такої сили, якою б вони могли вбити цього демона, потрібно об’їхати весь світ. Але і це не найскладніше. Потрібно знайти тих людей, які зможуть це зробити. Це нереально важко, адже минули століття, а ці люди переїжджали. Деякі з них помирали, а ті, хто приходили на зміну, ймовірніше, народились зовсім в іншій країні.
— Але це МОЖЛИВО?
— Марі… НЕМАЄ НІЧОГО НЕМОЖЛИВОГО, на неможливе просто потрібно більше часу. Але, якщо ти хочеш знати, чи встигнемо ми до двадцяти п’ятиріччя Тараса? То я відразу кажу — ні. Ми не встигнемо.
— Андрій, він має лише ДВІ КУЛІ.
— Я розумію… Все розумію. Вибач, маю бігти. Бо, здається, ще трохи пропущених занять і мене виженуть з універа.
Як часто до Марі приходять такі прозріння, і як часто Марі про них забуває. Адже через усе, що відбувається з нею, вона геть забула про друзів, які не менш за неї жертвували власним життям. Адже вони забули про звичний спосіб життя, пожертвували навчанням, особистим життям, відпочинком… А вона геть на це не зважала.
— Вибач, Андрію. Ви з Анною через мене теж не маєте нормального життя. Я постараюсь тебе якнайменше турбувати. Налагоджуй справи з навчанням. Я…
— Марі, ти не можеш за нас вирішувати. А ми завжди будемо з тобою. Мені вже час, я побіг…
Марі поклала слухавку і вийшла у вітальну, понад усе вона хотіла зараз знайти Назара.
— Назаре, я говорила з Андрієм. Він каже, що це реально, але ми не встигнемо за два тижні знайти тих людей. На це можуть піти роки, — побачивши Назара у вітальні, стурбовано промовила Марі.
— Я зрозумів. Ну що ж, тоді в нас буде лише дві спроби, — Назар щосили намагався не показувати свого хвилювання, але йому це не вдалось.
— Ну, нічого. Я б хотіла поїхати ще постріляти. Ви зі мною?
— Марі, ви ідеально стріляєте. Не бачу в цьому потреби.
— Я не хочу схибити… Не маю права схибити. Я маю його врятувати! — рішуче промовила Марі.