— Вони вважають, що через те, що ви підтримуєте мене і вірите мені, я ще більше вірю у все це, — вона й досі не піднімала очі.
— Ей… — Анна торкнулась підборіддя Марі і та підвела очі. — Не хвилюйся за це. Вони звичайно не хочуть щоб, ще хтось у це вірив. Але тобі соромитись немає нічого. Ми з тобою, а батькам про це знати ні до чого), — Анна лагідно посміхнулась Марі.
Але вже за мить друзі похмуро перезирнулись. Знову вони збирались встрягати туди куди їх не просили. А можливо навпаки їхня допомога була дуже потрібна? І це їх лякало ще дужче, адже на них лягала велика відповідальність. Вони вже втратили одну людину. Вони не могли собі дозволити так розплачуватись за свою непідготовленість і нерозсудливість. Цього разу вони мають бути готовими. Тому друзі відразу взялись за пошуки всієї інформації, яка тільки була. Так, дійсно, там останнім часом почали зникати люди. А потім їх знаходили розтерзаними. Все звернули на диких тварин.
— Я не бачила, що заманювало його в ліс. Тому, із чим саме ми маємо справу, я навіть уявлення не маю. Але я знаю напевно, це не можуть бути дикі тварини. Я пам’ятаю його погляд, він не з власної волі туди йшов.
— Ну, головне тоді втримати його з класом. Не дати йому нікуди піти. От і все. Гадаю, ми втрьох упораємось))), — Анна поглянула на друзів.
— Є одна проблема. Я не їду, — Андрій був дуже похмурий. — У тітки начебто ювілей, ми всі їдемо до неї. Я постараюсь поїхати з вами. Якось боязно мені залишати вас одних.
— Думаєш ми без тебе не справимось? — Анна насмішкувато поглянула на Андрія. — Їдь куди хочеш.
— Анно, ну чого ти починаєш?
— Я починаю?
— Заспокойтесь обидвоє! Вийде в Андрія поїхати — добре, не вийде — ми спробуємо справитись удвох, — Марі намагалась не показувати свого занепокоєння. Адже розуміла, що Стас у два рази більший за неї і здолати його буде не так вже й легко.
Марі не могла повірити, що все почалось. Вона нарешті збагнула: усе вирішено і відступати не можна.
— Скажіть, вам віриться з чим ми маємо справу?
Друзі мовчки поглянули на подругу, але нічого не відповіли. Їм не вірилось. Вони навіть уявлення не мали, у який світ вони поринають. Але вже починали розуміти, що багато того, на що навіть не звертали уваги, має більше таємниць аніж повинно бути. Випадкові смерті, на які ніхто не звертає уваги, а головне, чому? Чому ніхто раніше не чув про таких як Марі? Чому вони самі раніше нічого не помічали, адже все було таким очевидним?
Декілька днів минуло дуже швидко. Настала субота. А отже, сьогодні вони мали їхати. Увесь клас радів такій події, увесь, окрім Анни, Андрія і Марі. Андрій не зміг поїхати, але все ж прийшов до школи, щоб поговорити з дівчатами. Він завжди їх оберігав. Інколи це дуже дратувало дівчат, але не сьогодні, адже підтримка Андрія їм би геть не завадила. Усі троє справді переживали, адже кожен з них (ніхто цього не виказував вголос) пам’ятав про те, що сталось на річці. Вони не могли допустити, щоб хтось помер сьогодні.
— Дівчата, бережіть себе. Анно, мовчи! — Андрій серйозно поглянув на Анну, та вона не промовила жодного слова.
— Не переживай ти так, ми розумні дівчатка і сильні. Усе буде добре, — підбадьорила друзів Марі.
— Ви мені дзвоніть, добре, або хоча б слухавку беріть!!! — Андрій притяг до себе Марі і міцно обійняв. Потім повторив це з Анною.
— Та чого ти? — уже м’якше промовила Анна, лагідніше посміхаючись і досі перебуваючи в Андрієвих обіймах. — Усе з нами буде добре.
І, коли вже всі зайшли в автобус, і коли він зник за рогом вулиці, Андрій усе ще продовжував стояти біля школи.
Поки всі в автобусі обговорювали як проведуть день. Поки всі перебували у великому збудженні, дівчата на фоні цього всього видавались аж занадто похмурими. Вони сиділи і мовчки все обдумували. Інколи поглядали на Стаса і спостерігати за його поведінкою, сподіваючись, що це їм допоможе помітити, коли він впаде в транс.
Прибувши на місце, усі почали ставити палатки, розкладати речі. А Марі почала розповідати Анні як, куди і коли рухатиметься Стас, де їм потрібно знаходитись, щоб запобігти його загибелі.
І поки решту дня всі веселились, готували їсти, грали в різні ігри. Анна ходила хвостиком за Стасом. З того він собі подумав, що Анна до нього залицяється, і це Стасу дуже лестило). Адже не дивлячись на те, що він був одним з найкращих спортсменів школи, він був дуже скромним і зазвичай з дівчатами не вмів спілкуватись.
Марі тим часом нишпорила лісом, намагаючись знайти хоч якусь зачіпку, яка принаймні натякнула б із чим вони насправді мають справу. Хоча вона прекрасно розуміла, що навіть, якщо й знайде щось, наврядчи щось зрозуміє, адже про потойбічний світ вона справді нічого не знала.