— Прадід поцікавився в неї, чи є можливість розірвати угоду. Але вона відповіла, що угоду розірвати неможливо. Є лише один спосіб: вбити демона раніше, ніж той уб’є прадіда. Та це був непростий демон, — знову якось зніяковів Тарас, адже він ніколи про таке ні з ким не говорив. — Це був один із найсильніших демонів. Ворожка назвала його «Повелитель душ». І для того, щоб його вбити, потрібна найпотужніша зброя. У нього була лише ця тоненька соломинка, і він за неї вхопився. Прадід так прагнув жити. І почав шукати…
Потім Тарас зробив паузу, (він ніби боявся продовжувати), подався вперед і майже пошепки промовив.
— Ви чули про дуель Бога і Люцифера?
Марі чула. Вона не могла не чути. Адже в її світі це найвідоміша історія, де кожен прагнув знайти ту зброю. Вона не знала, чи це реальна історія, проте легенду чула. І знала, що саме в цій легенді найцікавіше. Але вона знову зробила вигляд, що нічого не розуміє, і так поглянула на Тараса, ніби перед нею дійсно сидить божевільний.
— Для цієї дуелі було створено два револьвери: один для Бога, з нього можна було вбити будь-яке зло, навіть найсильніше, а інший — для Люцифера, з якого можна було вбити добро. І до цих револьверів було створено по комплекту куль. Дуель відбулась, але кожен постріл був марний. І коли в кожного залишалось по декілька куль… Люцифер випустив усі до останньої, Бог ні… Кажуть він кинув його на землю і пророчив, що колись його воїн виконає цю місію.
— Хвилинку, хвилинку, гадаю я зрозуміла до чого ви ведете, він мав знайти цей револьвер? Цікаво і в якому такому музеї він знаходиться)???
— Так. Він знайшов його. Є багато артефактів, які б могли знищити цього демона. Але йому все ж удалось знайти револьвер. Звичайно, такі речі не зберігаються в музеї, проте ми його знайшли. Слава Богу, хоч у чомусь наше прокляття нам стало в пригоді. Прадід витратив багато часу і грошей, на пошуки його по всьому світу. Але він тепер у нас.
Очі Марі розплющились так широко, що її здивування міг не помітити лише сліпий. Вона була впевнена, що це неправда, тобто, що це не може бути саме той револьвер, про який йдеться в легенді. Але саме розуміння того, що це все ж може бути правдою, вже просто ошелешило Марі. Тарас зрозумів, що йому вдалося зацікавити дівчину.
— На жаль, мій прадід не знайшов його. А знайшов його мій дідусь, і знаєте де? Тут, в Україні, він був скрізь, в усіх намолених місцях, а він виявився тут. Дивно, правда? Ми приїхали саме туди, де на нас чекало спасіння).
— Для чого ж вам потрібна охорона, якщо ви маєте цю зброю? — вже зацікавленим тоном запитала Марі. — Нажаль істина приходить не завжди вчасно, не можна вбити того, кого не бачиш. А ви їх бачите, я знаю, адже бачите?
Він поглянув на Марі, намагаючись прочитати відповідь у її очах, тому що він і сам почав сумніватись, чи дійсно вона та, яку він так довго шукав? Але Марі перервала його роздуми своїм запитанням.
— Ви закінчили? Я повинна йти.
— Ви зможете так просто піти? — здається, цього точно не чекав Тарас, особливо побачивши зацікавлення Марі після того, як він сказав про револьвер.
— Вибачте, але я не та, хто вам потрібна.
— Я добре вам заплачу, — Тарас знову підхопився із крісла.
— Бувайте, — Марі поглянула на Тараса, спокійно встала і попрямувала з кімнати.
Розділ 4
Солодкі 16
Марі виповнилось 16))). Солодкі 16))). Знаєте, це не один із тих днів народжень на які ти дуже чекаєш, це одне з тих днів народжень які напевно бувають в кожного, і є вони визначальними. Саме вони визначають наше завтра і наше майбутнє завжди. Цього дня вона мала святкувати з родиною. Ймовірно кожен у її віці намагається відділитись від сім’ї, показати, що він або вона вже дорослі і самостійні, а отже і день народження мають святкувати винятково з друзями. Марі це взагалі не хвилювало, адже її друзі — це її сім’я. Кожен позаздрив би відносинам Марі з батьками. Тому для неї тільки в радість було розділити цей день із сім’єю. А вже потім, разом із друзями, Марі вперше збиралась піти веселитись. Перший раз, як то кажуть, вийти в люди. Це завжди неймовірно хвилююче! Марі життєрадісна, відкрита, щира дівчина. Як дивно інколи поєднуються в людині непоєднувані речі. Марі, яка червоніла при найменшому погляді з боку хлопців, шарілась від компліментів і була неймовірно скромною дівчиною, не зважаючи на всі свої досягнення та таланти, мала вольовий характер, тому завжди могла і постояти за себе, і заступитись, коли бачила якусь несправедливість. А як же вона любила жартувати! Схоже на те, вона не могла провести ні хвилини з друзями, щоб не засміятись))). Усмішка ніколи не сходила з її обличчя і вона могла навіть найпохмуріший день зробити світлішим. Тоді ще ніхто не розумів в чому її сила. А як вона любила танцювати)))! Марі витрачала дуже багато часу і сил на танці, але що важче їй було, то більше щастя вона відчувала, бо знала, що вона вкладає усе в те, що любить і отримує шалену віддачу. Їй частенько повторювали, що на неї чекає велике майбутнє в танцях. Що Марі зможе досягнути успіху, навіть називали її геніальною танцюристкою. Та Марі знала, що в житті для себе обере більш практичне покликання. А танці будуть завжди її розрадою. Зараз Марі вже й не пригадає, коли вона востаннє танцювала. Але це тепер, а тоді, вона разом із друзями мала піти на танці, щоб насолоджуватись тим, що так любить. На сімейну вечерю завітали її найкращі друзі — Анна й Андрій. Вони дружили ще з підгузків і завжди були разом. Це напевно була та дружба, про яку всі можуть лише мріяти, навіть дорослі. Звісно вони і сварились, і сперечались, і бентежили одне одного. Та в них було те, чого більшість не мала — відданість одне одному. Батьки частенько любили згадувати такі історії на сімейних посиденьках. Щось про те, що Марі посперечалась з Андрієм і вони грались порізно, але коли Андрій побачив, що Марі ображають просто підійшов і вгатив відром з піском кривдника прямо по голові. І таких історій було безліч і кожна згадувалась із неймовірним теплом і усмішками. Адже щоразу, коли батьки казали про нього: «…Так він такий спокійний підійшов, влупив малого відром. Потім поглянув на Марі і пішов назад насипати у відро пісок…» І знову лунав сміх.