— Влад, — він простяг руку у відповідь. — Старий знайомий Марі, а ви напевно новий знайомий? — єхидно посміхнувшись промовив той.
— Владе, досить! Який же ти…
Але Марі себе опанувала, він не заслуговує на те, щоб вона через нього зіпсувала собі вечір. Вона повернулась до Тараса і взяла його за руки. Роблячи вигляд, наче Влада тут взагалі немає.
— Добре, я мабуть піду, вечір все одно вже скоро закінчиться. Дякую, вечір був прекрасний.
Вечір дійсно був прекрасний. Марі прихилилась до Тараса і поцілувала його в щоку. А тоді шепнула на вухо.
— Дякую.
Марі вже збиралась йти. Тарас геть нічого не розумів.
— Ох, Марі, навіщо ж йти, вечір тільки починається, — Влад не заспокоювався.
— Ще одне слово, Владе… — Марі на силу тримала себе в руках. Щосили стиснувши кулаки, вона виглядала дуже рішучою.
— Оу, мені завжди подобався твій норов.
Марі поглянула на Тараса і на Влада, які стояли перед нею. Ні, він того не вартий, щоб впасти в очах Тараса. Марі розвернулась і попрямувала до ліфту.
— Крихітко…
Вона почула зойк. Розвернувшись Марі вже побачила як Влад лежить на підлозі вхопившись за щелепу. А Тарас потирав руку. Він швидко повернувся до Марі, й вхопив її за руку.
— Пішли, — посміхнувся він до Марі. — Тільки не кажи, що він на це не заслужив)))?
— Так, він справді заслужив! — Марі не могла приховати свого захоплення. Адже за неї нечасто заступаються.
— Я ж сказав, що сьогодні я про тебе піклуватимусь, — Тараса тішило те, як на нього сьогодні дивилась Марі. Нарешті він почувався значимим для неї.
— Тільки сьогодні? — Марі не могла втриматись, чи то від того, що щойно трапилось, чи то вона вирішила ризикнути, але тепер їй хотілось вірити, що цей вечір не закінчиться ніколи.
Вона поглянула на Тараса, який тримав її за руку.
— Ні, — Марі не хотіла більше нічого питати.
Вони сіли в машину і всю дорогу мовчали. Кожен з них прокручував в голові події, які щойно трапились.
— Зупини машину. Марі, прогуляємось? — Тарас був сильно схвильований, побоюючись, що Марі відмовить.
— Звичайно). Тільки це залишу в машині, — Марі скинула туфлі. — Гуляти в них вкрай незручно).
— Можеш їхати. Ми пройдемось, — Тарас відправив водія. І вони залишились посеред дороги в декількох кілометрах від дому. — Можна запитання? — вони йшли поруч.
— Мені, швидше за все, сьогодні можна все), — Марі посміхнулась до Тараса. — За сьогоднішній вечір я вже порушила майже всі правила, які сама ж і придумала, так що можете питати про все, що завгодно.
— Ми на ти))).
— Ой, так, можеш питати).
— Хто він, цей Влад?
Марі на хвилину замислилась, не знаючи що сказати у відповідь.
— Як що не хочеш, можеш не говорити.
— Та ні, я розкажу, просто не знаю, з чого почати, — на вустах Марі промайнула гірка посмішка.
— Починай з початку, час у нас є).
— Так… Влад — купідон, — вона побачила здивування у виразі обличчя Тараса. — Так, купідон. У світі багато істот у людській подобі. Тобто людей наділених надприродним. Таких як я. Але деякі з нас використовують свої сили не за справжнім призначенням, не так, як їм судилось. Влад, зустрів мене на одній справі. Це було менше року тому.
— Ти тільки нещодавно пішла з дому? — Тарас знав це з досьє, яке для нього зібрав Назар.
— Так. Для нього люди, дівчата — це просто забавка. І, напевно, отримати в свою колекцію борця було круто. Напевно. А я ще нічого не розуміла в цьому світі. Він на мене вплинув. Його чари… Я навіть не пам’ятаю як це сталось.
Марі проковтнула повітря немов гірку таблетку. Вона не хотіла продовжувати, але хотіла пояснити, наскільки то було важливим для неї.
— Просто, розумієш, він забрав у мене останні наївні дівочі мрії, які залишились з минулого життя. Ще декілька років тому я мріяла, що зустріну чоловіка, який мене покохає, і він би став для мене одним єдиним… — Марі поглянула на Тараса, щоб зрозуміти, чи він взагалі розуміє, про що йде мова.
Він, здалося, повністю занурився в роздуми.
— А реальне життя виявилось геть іншим. Я інколи взагалі дивуюсь, як я могла так довго ще в щось вірити. Яке кохання, яка сім’я??? — продовжувала Марі.
— Марі, — Тарас зупинився — бути з тобою — це щастя для кожного. Не відмовляйся від своїх мрій, лише через одного негідника. На тебе чекає довге життя…
— Життя сповнене боротьби… Ти ж сам бачиш яке воно, моє життя? Про яке щастя можна говорити, якщо я навіть не знаю, чи повернусь завтра, чи залишуся живою? Хто на таке погодиться? — Марі поглянула на Тараса.
— Але ж можна принаймні спробувати, — відповів їй Тарас.