Марі помітно ця розмова почала засмучувати, адже вона нібито пробуджувалась від сну.
— А того перевертня, ти ж його можна так сказати врятувала! Хоча явно, що він не пухнастий цуцик). Доречі, він тобі дзвонив? — раптом Анна замовкла і поглянула на Тараса, з таким виглядом нібито ляпнула зайвого.
— Ні, не дзвонив, — Марі коротко відповіла, але вже відчула невдоволення Тараса, тому розуміла, що на цьому розмова не закінчиться.
— Марі, що за перевертень? — Тарас вимогливо глянув на Марі.
— Коли я від’їздила, — почала Марі, уже на той час невдоволена, адже складалось таке враження, нібито вона виправдовується. — Не змогла вбити перевертня. Адже це все таки людина. Пообіцяла допомогти йому… Раптом з рідних людей його ніхто не зрозуміє. От дала йому свій номер. Щоб раптом що…
— Це той хлопець, у якого ти свій одяг залишила? — Тарас, видно з усього, був дуже незадоволений таким ходом подій. Тому це питання вже лунало як докір.
— Я його не залишала, я йому його віддала, — Марі не збиралась продовжувати розмову.
— І ти вважаєш це нормальним. Це так завжди буде? — Тарас не на жарт завівся.
— Я не збираюсь продовжувати цю розмову. Тобі не здається, що ти перегениєш палицю? — Марі сердито поглянула на Тараса. Відчуваючи, що він ні з того ні з сього почав страшенно сердитись і ревнувати її.
— Я перегинаю, а ти не перегинаєш? Хтозна де, хтозна з ким? — Тарас зіскочив на ноги.
І Анна, й Андрій мовчки спостерігали за сваркою. Анна почувалася розгубленою, боялась бовкнути ще щось зайве. Андрій же вважав, що його п’ять копійок зараз будуть недоречними. Марі підхопилась. Вона ледь не вибухнула від люті.
— А ти молодець. Ні дійсно, молодець. Тепер я знаю, що буде далі. Навіть гадати не потрібно. Ти вже все показав. А здається, ще вчора ти мені торочив, що ми з усім справимось!!!
Гнів Марі змінився великими сумними думками.
— То навіщо ж було все це говорити? — Марі поглянула на Тараса, сповненими болю і печалі очима.
Марі обійшла Траса, зачепивши його плече але навіть не поглянувши на нього. Він хотів схопити її за руку, але вона її висмикнула.
— Марі…
— Я буду спати на горі. Вже пізно, — Марі не повернулась ні до друзів, ні до Тараса.
Марі вийшла, а в кімнаті повисла важка тиша, яка здавалось зараз усіх розчавить. Так всім стало тяжко.
— Ми вже теж підемо, — Андрій піднявся з дивану і простягнув руку Анні.
— Вона відійде. Не може вона довго ображатись… Завжди швидко відходить, — Анна доторкнулась до Тарасового плеча.
Анна з Андрієм вийшли, а Тарас так і залишився стояти посеред кімнати. Він знав, Марі не пробачить йому. Він дав слово і так по — дурному його не дотримав.
Марі всю ніч не зімкнула очей. Вона так і пролежала, дивлячись в темну стелю. Вона знала, що так і буде, тому битись в істериці, плакати, мучити себе роздумами Марі не збиралась. Але заснути все одно не могла. Казок не буває. Або не буде точно для неї. Там, за дверима, її реальне життя. Те, що на неї чекає після того, коли вона поїде. І там однозначно немає місця для Тараса.
Марі дуже рано встала і, прийнявши душ, вона почала збиратись. Образи на Тараса від себе вона вже відпустила. І водночас розуміла, що прийняла правильне рішення. Почувши голоси в сусідній кімнаті, там де були Анна з Андрієм, Марі вийшла зі своєї кімнати і постукала в сусідні двері. Анна відчинила двері.
— О, Марі, заходь. Як ти? — Анна була стурбована. І Андрій, що сидів на ліжку теж.
— Усе, чудово), — Марі щиро посміхнулась, зараз її зовсім не бентежили справи з Тарасом, адже сьогодні двоє її найдорожчих людей одружувались, і від цього вона була неймовірно щаслива.
— Точно? — Анна обхопила подругу руками і поглянула на неї з недовірою.
— Точно! Сьогодні ВАШ ДЕНЬ. І я цьому безмежно рада, — Марі поглянула на Андрія. — Ми йдемо до мене збиратись. Так що ти теж починай.
Марі підійшла до Андрія, обійняла його й поцілувала в щоку.
— Ти молодець!
Андрій лагідно посміхнувся до подруги.
Дівчата вийшли з кімнати і попрямували до Марі. Як не дивно, але Марі геть забула про вчорашню сварку. Вони реготали, наряджались, фарбувались і отримували від цього всього таке неймовірне задоволення, що, здавалось, це і є щастя, отак збиратись на прекрасну подію. І от, коли дівчата були вже готові, Марі поглянула на Анну і не могла стримати зачарування, адже Анна була незрівнянно красивою. Це був її день, і вона була в ньому королевою.
— Ти неймовірна!
— Правда? — Анна явно нервувала і це було зрозуміло.