— Піду подивлюсь, що там Андрій. Я по тебе повернусь, — Марі підморгнула подрузі.
Марі зайшла до Андрія.
— Да ти красунчик))), — Марі усміхнулась до нього. Зараз піду подивлюсь чи все готово. Я по вас повернусь. Марі вже збиралась йти.
— Марі, ви ж помиритесь? — він переживав за подругу.
— Не думаю, — Марі з гіркотою вимовила ці слова. — Та давай не будемо сьогодні про це. Сьогодні ваш день!
— Марі, він не буде щасливим, якщо ти не будеш щасливою.
— А Я ЩАСЛИВА! — Марі поглянула на Андрія, і всім своїм виглядом показувала, що це правда.
— Ми хибимо і часто хибимо, але я впевнений, що Тарас вже сто разів пошкодував про свої слова і тепер прикладе в рази більше зусиль, щоб бути з тобою. Але ти… Я ж бачу, що ти вже відступила! Я знаю, що тобі страшно і, здається, що краще зараз все покинути, щоб уникнути болю в майбутньому, але це не так! Рано чи пізно ти пошкодуєш, що не боролась за своє щастя! Ми такі молоді. Але думаю, що ти вже сама зрозуміла, що не буває лише добре, або лише погано. У житті все перемішано від того ми і цінуємо миті щастя і маємо сили переживати миті горя. Марі не тікай!
Марі щосили стримувала себе, щоб не заплакати. Адже Андрій бачив її наскрізь. Сльози підступили до горла, і Марі вже не могла стримуватись. Але, не вміючи себе жаліти, вона швидко втерла сльозу, що текла по щоці. Ковтнула весь біль, що закляк у горлі і міцно обійняла Андрія.
— Дякую. Дякую, що ти є! — Марі опанувала себе і посміхнулась.
— Мене завжди дивувало як ти вмієш брати себе в руки. Будь — який дорослий може тобі позаздрити.
— Андрію, ми вже не діти). Так, і до Анни не йти, не можна бачити наречену до весілля, — Марі примружила очі й підморгнула другу. — Я зараз повернусь.
Марі швидко спустилась вниз і постукала у двері кабінету.
— Можна? — Марі побачила вже одягненого в костюм Тараса, він мав напрочуд чудовий вигляд.
— Так, Марі, походь. Ти прекрасна.
— Дякую, — Марі намагалась не дивитись на Тараса. — Я за обручками.
Марі з Тарасом вирішили зробити такий подарунок для друзів. Оскільки в Анни й Андрія не було аніскільки грошей, аніскільки часу на те, щоб їх купити. Марі з Тарасом вирішили, що це буде їх весільний подарунок. Вона простягла руку й досі не піднімаючи очі на Тараса.
Він поклав в долоню коробочку з каблучками але свою руку не прибрав.
— Марі, ти навіть не поглянеш на мене?
— Не думаю, що сьогодні, найкращий день для вирішення наших проблем, — Марі суворо подивилась на Тараса.
— Марі, я знаю, що вів себе, як останній придурок. Але ти ж не хочеш сказати, що це кінець.
— Саме це я і хочу сказати, — Марі рішуче глянула на Тараса, але напевно не змогла його переконати.
Тарас обійняв Марі за плечі.
— Марі, пробач мені! — він благально подивився на Марі.
— Не бачу сенсу продовжувати цю розмову. Сьогодні весілля моїх найкращих друзів. І, якщо ти мене хоч трохи поважаєш, відкинь спроби заспокоїти своє сумління і подумай ще про когось, окрім себе. Ти і я сьогодні не мають ніякого значення, будь ласка, — Марі благально поглянула на Тараса. — Сьогодні день Анни й Андрія.
Марі опустила очі і мовчки вийшла з кабінету.
Вона зазирнула в кімнату до Андрія.
— Виходьте, все готово! Ми через п’ять хвилин зійдемо вниз, — Марі стояла в дверях. — І ще, я дуже за вас рада.
Марі вбігла в кімнату і обійняла Андрія.
— Не хочу тебе відпускати! — Марі поглянула на ДРУГА. — Ти для мене все!
— Як і ти для мене! Марі, ніколи в цьому не сумнівайся! — він дивився на свою подругу і навіть не намагався приховати своїх почуттів від неї.
— Добре, — Марі вдихнула і видихнула. — Спускайся. А я за Анною.
— Марі вийшла від Андрія і зайшла до Анни. Вона сиділа на ліжку і помітно хвилювалась.
— О… КРИХІТКО, це ти)? — посміхнулась Анна. — Я так хвилююсь, що це просто жах!
— Моя дорога Анно, для цього не має ні найменшої причини. Там внизу тебе чекає хлопець, який кохає тебе, здається, все життя, — Марі широко посміхнулась. — І кохатиме тебе ще декілька життів!
— Ти думаєш, ми правильно вчиняємо? — Анна схвильовано глянула на подругу.
— Я в цьому впевнена. Хоч хтось у цьому світі має бути настільки сміливим, щоб не боятись кохання, не боятись кохати, — на обличчі Марі промайнула хвиля суму.
— Ти сміливіша за нас усіх разом взятих, — Анна взяла долоні подруги у свої.
— Кохання того варте, щоб ризикувати всім! Чуєш мене? — Анна допитливо поглянула на Марі.
— Так), — Марі лагідно посміхнулась), — ходімо, на нас вже чекають.