Дівчата разом вийшли з кімнати і попрямували до входу в сад. Там їх чекав Назар. Побачивши дівчат, він не зміг стримати своїх емоцій і тому вираз зачарування добре читався на його обличчі.
— Ви неймовірні! — Назар стояв і з захватом дивився на дівчат. Вони були прекрасні, молоді, красиві, вони вірили в майбутнє, були готові на все заради майбутнього.
— Проходьте, на вас чекають.
— Дякую, Назаре, — Анна з вдячністю дивилась на Назара. — Я знаю, що ви добряче допомогли хлопцям).
— Це дрібниці,— він усміхнувся до Анни.
— Дякую, — Марі поглянула на Назара.
— Ну, на вас уже чекають.
— Я буду рада, якщо й ви будете на церемонії. Я знаю, як ВИ ДОПОМАГАЄТЕ МАРІ), — Анна доброзичливо всміхнулась.
Дівчата взялись під руки. Поглянули одна на одну і посміхнулись. Хто знає, що на них чекає у майбутньому, але зараз вони були сміливими і готові були ризикнути. Двері відчинились і перед ним з’явився шикарно вбраний сад. Доріжка, арка, дерева, — усе було ідеально. Анна з Марі завмерли на секунду, тому що це готували Андрій і Тарас, і це було неймовірно. Вони зробили все так, як тільки дівчата могли про це мріяти. Вже за секунду дівчата разом крокували до арки, біля якої стояв Андрій і Тарас. Вони були такі красиві і мужні. Марі дивилась на Тараса і після всіх сказаних сьогодні слів розуміла, що любить його, хоча разом їм і не судилось бути. Анна, яка крокувала поруч, так само дивилась на Андрія і так само думала про нього.
І ось вони поруч. Марі відпустила Анну, яка стала перед Андрієм. Марі стала поруч Тараса. Вона поглянула на нього і швидко відвела погляд, що Тарас цього навіть не помітив.
— Ми зібрались тут, щоб поєднати шлюбом Анну й Андрія. Сьогодні особливий день. День, коли утвориться нова сім’я, день, коли дві долі об’єднаються в одну. Чи згодні ви, Андрію, взяти за дружину кохану Анну?
— Так, — Андрій стис долоні Анни у своїх, — згоден.
— Чи згодні ви, Анно, взяти за чоловіка Андрія?
— Так, згодна, — Анна посміхнулась Андрію.
Марі в цю мить щосили намагалась не подивитись на Тараса. Вона чудово розуміла, якщо погляне на нього, побачить того, кого любить більше за життя! Не зможе заперечувати свої почуття. Не зможе. Тому краще навіть не дивитись на нього.
— Оголошую вас чоловіком і дружиною! Можете обмінятись обручками…
Запанувала тиша. Анна з Андрієм перезирнулись.
— Ми не маємо обручок, — тихо промовив Андрій, поглянувши на жінку, що проводила церемонію.
— Ми маємо для вас подарунок, — Марі не витримала і поглянула на Тараса. Який тільки й чекав, щоб упіймати її погляд. А потім поглянула на друзів. — Це вам! — Марі простягла їм коробочку, це наш весільний подарунок.
Вона відкрила коробочку. Анна з Андрієм були в шоці.
— Обміняйтесь своїми обручками.
Андрій першим взяв обручку й одяг на Анну. Анна взяла обручку та одягла на Андрієвий палець.
— Можете поцілувати одне одного. Адже ви тепер чоловік і дружна.
Анна з Андрієм поглянули одне на одного. І вперше поцілувались на очах у Марі. І Марі раптом зрозуміла, що світ дійсно трохи складніший ніж у неї в голові. Адже ті, що ще вчора були друзями, сьогодні вже чоловік і дружина. Марі просто не могла повірити своїм очам. Вона стояла і намагалась збагнути те, що щойно відбулося.
Раптом, Андрій повернувся до них і поглянув на Тараса. Марі не могла зрозуміти, що відбувається.
Тарас вийшов на доріжку і повернувся до Марі. Анна з Андрієм стояли біля подруги.
— Марі, я з знаю, що повів себе як останній кретин, але це не означає, що я тебе люблю хоч на долю менше. Навпаки, з кожною хвилиною я люблю тебе все більше. Марі…
Тарас раптом став на одне коліно.
— Стань моєю дружиною! — він поглянув на свою кохану Марі. І простягнув коробочку з обручкою.
Марі, ошелешена таким неочікуваним перебігом подій, підняла очі й побачила біля входу в дім Назара, вона ніби намагалась прочитати в його очах відповідь. Але він просто стояв і дивився. Він знав, знав, що Тарас це зробить, але нічого Марі не сказав. Вона перевела погляд на друзів, які захоплено чекали на відповідь подруги.
— Марі тільки не кажи ні, — Тарас благально дивився на Марі, адже знав, що дуже ризикує.
Марі поглянула на друзів, було видно, що вони знали про пропозицію. Потім поглянула на Тараса. Мовчання, здається, тривало вічність. Марі згадала все те, про що думала вночі, і відповідь була зрозуміла. Згадала все, про що сказав їй Андрій, і все стало ще складнішим. Марі не знала, що їй робити. Так, тепер перед нею на одному коліні стояв той, кого вона кохала. Але чи достатньо кохання, щоб зберегти їх відносини в житті, сповненому постійного виживання й боротьби? Саме це питання найсильніше мучило її. А можливо справа була тільки в ній, можливо їй самій не вистачало сміливості боротись за кохання, за них??? Марі ще ніколи не була такою розгубленою. А якщо вона скаже так, що тоді? Як він усе це уявляє??? Що робити, що їй робити? Бути чесною перед собою! Марі глибоко вдихнула і закрила очі, а вже через секунду вона поглянула на Тараса.