Марі була збентеженою.
— У якому стані?
— Ви ж вагітна, — Назар поглянув на Марі, яка, здавалось, ще не до кінця розуміла, що відбувається. — Марі, тільки не кажіть, що ви не знали.
Марі, знала. Не точно, але відчувала, що це так. Вона не хотіла про це знати, принаймні доки все не вирішиться. Напевно їй і було від того ще тяжче. Усе, усе й відразу, до такого Марі точно не була готова. Тільки не до такого. Усе що було раніше кардинально мінялось і Марі так захоплював цей вир подій, що здавалось ще одна подія і вона не витримає. А тут вагітність… Марі поглянула на Назара.
— Ви вже казали Тарасу? — Назар спокійно, але досить вимогливо поглянув на Марі.
— Ні, — Марі достойно витримала його погляд. — І сподіваюсь до того він нічого не дізнається.
— Вам не здається, що він має знати? — Назар не спускав очей з Марі.
— Не зараз. Якщо він дізнається… не дасть мені йому допомогти. Ви ж його знаєте як ніхто інший!? Він не дозволить.
— Так. Але ж у вашому стані небезпечно так ризикувати, — Суворий вираз обличчя Назара змінився на стурбований.
— Я буду обережною, настільки, наскільки зможу. Для мене зараз важливе життя Тараса. Прошу вас про одне, нічого йому не кажіть. Прошу, — Марі благально поглянула на Назара.
— Добре, — Назару все це не подобалось, але він розумів, що іншого виходу зараз немає.
Марі не посміла подивитись в очі Назару. Не змогла бо відчувала страшенний сором. Вона в усьому винна, це вона заварила цю всю кашу. Вона виявилась занадто слабкою, і ось до чого це призвело. Вона мовчки вийшла з бібліотеки і після цієї розмови не сміла дивитись в очі Назару.
Розділ 47
Повелитель душ
Цього дня Марі прокинулась дуже рано. Вона поглянула на Тараса, і подумала про себе: «Нехай спить. Зараз немає ніякого сенсу його будити. Це станеться сьогодні.»
Серце в Марі, здається, зупинилось. Вона не могла дихати, критично не вистачало простору. Вона піднялась з ліжка і тихо вийшла в коридор, хотіла вийти на вулицю, але зрозуміла, що це їй не допоможе, тому попрямувала до гостьової спальні, де вже протягом тижня жив Назар. Оскільки всі знали, що це скоро трапиться, вона постукала. Двері за мить відчинились, і Марі побачила Назара. Більше йому нічого не потрібно було казати. Але від вигляду Назара їй зовсім не стало легше.
— Сьогодні? — Назар повернувся і сів на ліжко.
— Так, — Марі зайшла до кімнати. Здавалось вона зараз зомліє, тому ледве дійшовши до ліжка, вона сіла.
— Тарас вже знає?
— Ні, він спить.
— Де все відбудеться?
— У кабінеті, ввечері. Але я не змогла додивитися сон. Прокинулась. Раніше такого не було. Не розумію… Раптом я щось через це упущу? — Марі занепокоєно поглянула на Назара. — Раптом щось важливе, як так вийшло? Він з’явився, і я відразу прокинулась.
— Марі, не картайте себе. Ви знаєте де він з’явиться, цього має вистачити, адже діяти потрібно буде максимально швидко. Що потрібно від мене? — Назар намагався залишатись зібраним. Хоча це йому зараз вдавалось вкрай погано. Адже він вже й не знав, що йому робити. Він бачив стан Марі і посилати її на найтяжчий бій та ще й у такому стані було бездушно. Та Назар розумів, що на кону стоїть життя Тараса і змушений був триматись до кінця.
— Бути на відстані. І раптом що, викликати вчасно швидку, — Марі сумно поглянула на Назара. — Впевнена, що ви це і так знаєте. Але мушу сказати, ще раз. Я зроблю все, щоб його вберегти.
— Марі, я знаю. І хочу дещо сказати і вам. Будьте готові до всього. Ви все ж людина.
— І ще одне… У моїх речах є лист. Для Тараса. Якщо… — Марі не змогла продовжити. Повітря застрягло в горлі. — Віддайте його Тарасу.
— Добре.
Тяжчої розмови в житті Марі ще не було. Та на неї чекало ще гірше побачити зараз Тараса. Марі зайшла до спальні так само тихо, як і вийшла. Тарас вже не спав, але ще був у ліжку. Побачивши Марі, він все зрозумів.
— Сьогодні? — він поглянув на Марі, яка здавалося ледь стоїть на ногах.
— Так… — вона з усіх сил намагалась стримати сльози.
— Ей… — Тарас піднявся з ліжка і швидко підійшов до Марі, — чого ти? Усе буде добре, — він поцілував Марі і міцно-міцно обійняв. — Коли?
— Ввечері.
— Ну, тоді ми маємо цілий день. І я хочу, щоб ми провели його якнайкраще. Тому пропоную кудись вибратись.
Але як би вони не старались. Якби не намагались веселитись, кожне слово, кожен погляд, кожен дотик були сповнені смутку і печалі, так, ніби це останнє слово, останній дотик, останній погляд. Повернувшись додому вони сіли за вечерю. Але нікому не хотілось їсти. Марі дуже нудило і через хвилювання і через… Через те, про що Марі не могла думати. Але з думок це не йшло. Вона вагітна. Вагітна від чоловіка, якого безмежно кохає. Ось воно, те, про що можна тільки мріяти! Зараз їй здавалось, що все дійсно вийде. Марі дивилась на Тараса. І уявляла, якою буде реакція коханого, коли вона йому про все розкаже. Він, напевно, дуже зрадіє. Вона уявляла, як він обійме її і буде щось схвильовано розказувати їй, а вона його не слухатиме, бо у вухах від щастя шумітиме.