— Що? — зацікавлено запитав Тарас.
— А що)?
— Ти на мене щойно так цікаво дивилась). І так посміхалась). Мені сподобалось. Про що ти думала?
— Та я вже й не пам’ятаю), — Марі не збиралась усе так зіпсувати.
Вони мовчки піднялись із — за столу і пішли в кабінет. Марі взяла револьвер і сіла в крісло. Тарас сів у крісло за столом. Там де був у її сні. Вони мовчки дивились одне на одного і слухали як збігає хвилина за хвилиною, кожна з яких була неймовірно довгою, для тих, хто чекає і неймовірно короткою для тих, хто збирається прощатись. І це просто розривало душі обох.
— Я КОХАЮ ТЕБЕ, Марі.
— Не більше ніж я тебе.
— Ти принесла сенс в моє життя.
— Тарасе, не треба. Ти ніби прощаєшся зі мною. НЕ ПОТРІБНО. Завтра буде новий день. Добре? — Марі благально поглянула на коханого.
— Добре, — ніжно посміхнувся до неї Тарас.
Умить в кімнаті стало холодно і темно. Насправді нічого не змінилось але обидвоє відчули, як щось наближається, і наближається щось лихе. Марі зіскочила на ноги і приготувалась до пострілу. Усе її тіло напружилось, усі її відчуття були згуртовані навколо одного єдиного бажання — не схибити в потрібну мить. Тарас не витримав і миттєво зіскочив на ноги. Ще секунда і в кімнаті з’явився він. Це не була людина але силует був досить схожий. Усе його тіло було сумішшю шматків тканини плоті і кісток. Кінцівки були жахливими. Пальці були більше схожі на кігті чи то голі, загострені кістки. Демон був у рази більший від звичайної людини. І поки його тіло набирало фізичного стану, Марі навіть не ворушилась, потрібно було дочекатись, поки він остаточно стане реальним. Це були долі секунди, але для Марі вони були цілою вічністю. Ще мить і стріляти.
— Марі, що там? — Тарас не розумів, що відбувається адже поки демон не перейшов до фізичного стану, він не міг його бачити. — Він уже тут?
Марі не відповіла. Ще мить. Вона почула як зойкнув Тарас. Пора. Постріл…
Марі відчула як з її руки хлинула кров. А постріл був зроблений в стелю. Рука її була піднята в гору і по ній стікала кров. Вона не озирнулась, але почула як Тарас кинувся до неї. Мить і Тарас застиг біля неї не в змозі поворухнутись. Марі поглянула на демона. Він, навіть не торкаючись їх, керував ними. Марі зрозуміла, що це кігті демона тримають її руку, і що іншою рукою він схопив Тараса за горло. Вона бачила, як виступали червоні сліди на шиї Тараса і те, як він важко дихав.
— Дурне дитя! — Марі почула нестерпний шум і скрегіт, це був ЙОГО голос. — Ти думала, що здолаєш мене?
Марі розгублено дивилась на демона, не розуміючи, чому не діє захист? Він мав захистити її від будь — яких впливів. Залишилась тільки одна куля. Тільки одна.
— Не розумієш? — демон поглянув своїми пустими очицями на Марі. — У тобі тече його кров.
Вона з розпачем поглянула на Тараса. Такого коханого Тараса. Який не міг нічого сказати лише дивився на неї і не вірив своїм вухам.
— Та я угоду не порушую, — голос вражав в саме серце, такий він був жахливий. — Дитя може жити. Двадцять п’ять років у нього буде.
— Марі,— з болем видавив Тарас, — як?
— Вибач, — у Марі з очей котились сльози, — прости мені.
— Забери мене, — Тарас вже не зважаючи на біль. — Забирай.
Раптом Марі відчула, як рука звільнилась. І ХРИП. Вона поглянула на Тараса який задихався. Демон стискав свою руку все міцніше. Кинувшись до Тараса, Марі поставила на карту все: вона повернулась і звела приціл револьвера на демона. Але раптом, сильний удар в живіт, — і револьвер випав з рук, грюкнувши об підлогу. Марі відчула поштовх і, влетівши у стіну, впала біля дверей кімнати. Вона намагалась підвестись, але біль скував її тіло. Вона нічого не бачила, сльози заволокли важким, напівпрозорим полотном її очі. Вона не могла нічого вдіяти. Сльози невпинно текли і текли по щоках Марі, а шум у вухах заважав їй думати. Вона так хотіла почути Тараса, але не могла. Життя полишало її, наповнюючи все її тіло німою порожнечею, вона поступово провалювалась у безодню. Життя витікало разом з її кров’ю.
Марі відкрила очі. Вона була мертва. Усе всередині тіла померло. Вона оглянула палату. У кріслі сидів Назар.