Хравн подавился кровью и скатился со стула, пытаясь зажать рукой рану на груди, когда враг вытащил клинок. Перекатился по полу, уворачиваясь от следующего прямого удара, нацеленного в голову. Впился взглядом в тёмную фигуру, облачённую в одежды наёмника, останавливая его на скрытом маской лице, на котором виднелись только пылающие жаждой крови тёмные же глаза. Да-а… кто-то очень не хотел, чтобы «Бросающие кольца» совали свой нос не в свои дела…
Борьба не была долгой: он не ожидал нападения, а ассасин действовал профессионально, как и должен был. Тело медленно парализовывал яд из отравленного клинка и стремительная потеря крови, и мышцы постепенно деревенели, наполняясь тяжестью. Сознание заволокло туманом, и голова стала будто каменной. Взгляд подёрнулся дымкой, и всё вокруг потеряло чёткие очертания, расплываясь в стороны. С сожалением Хравн подумал о том, что это конец. Бесславная кончина — а ведь ему ещё так много всего необходимо сделать!
«Фло… — ускользающий разум в последний раз зацепился за мутнеющий солнечный образ. — Я не попрощался с Фло…»
Говорят, перед смертью вспоминается вся жизнь, но затухающее сознание Хравна воскрешало последние воспоминания, самые тёплые и светлые. Ведь Хравн Ульвхединссон никогда не был дураком. Наоборот, он был одним из самых высокообразованных гномов всего Браудара — конечно, он знал, к чему всё идёт.
Странным образом приближение смерти не пугало его и не заставляло тревожиться, но глубокая печаль, тоска и сожаление сжимали замедляющееся сердце. Он так и не встретился с Фло… В последний раз не взглянул на него…
Широкая улыбка, огни в глазах и цветы в волосах. Слух уловил эхо искреннего смеха, и показалось, что кончиками пальцев он почувствовал прикосновение к нежной коже. Фло танцевал на празднике, разгорячённый и открытый, а потом они сбежали к реке. Упали в высокую зелёную траву и целовались под звёздами.
Фло лежал сверху и держал его лицо, покрывая поцелуями скулы, заросшие жёсткой щетиной щёки, широкий нос, закрытые веки, лоб и виски — везде, где доставал. Его губы были такими сладкими, и Хравн обнимал его, прижимая к себе. А потом они лежали рядом друг с другом, наслаждаясь ночным небом и близостью.
Хравн смотрел на Фло и не мог налюбоваться. В его глазах отражались звёзды и вода реки, и Хравн тонул в них безвозвратно. Перебирал длинные чёрные пряди, пропуская их через пальцы так, как всегда любил делать. Фло положил руку ему на щеку и гладил её, нежно улыбаясь. И звёзды, и вода тонули в любви, с какой он смотрел на Хравна, видя в его глазах любви не меньше.
Они тогда были такие счастливые и беззаботные. Расслабленные и по-особенному близкие. В тишине летней ночи они наслаждались друг другом, и казалось, что в целом мире не было больше никого, кроме них. Что это благословенное мгновение будет длиться целую вечность и никогда не прервётся. И теперь Хравн с горечью думал о том, что всё, что у него осталось, — лишь затухающие воспоминания.
«Хьярта мин… Мне так жаль, что я подвёл тебя… Хотел бы я ещё раз сказать тебе, как сильно я люблю тебя»
Новость о его смерти разобьёт Фло сердце — в последние мгновения жизни Хравн не может сдержать горькую усмешку. Захлёбывается кровью, чувствуя, как догорает, потухает искра. Гаснул взгляд, дышать становилось тяжелее, и кровь растекалась тёмной алой лужей по старым половицам. Мгновения Хравна и без того были сочтены, но прежде чем это случилось, он почувствовал прикосновение холодного лезвия к своей шее, а потом…
Мир окончательно поглотила тьма.
========== Вопрос 3 ==========
Комментарий к Вопрос 3
«Пишем максимально эпичный ответ: погони, драки, сражения — что угодно, но максимально эпично!»
«Сделайте ответ не на русском языке. С переводом, конечно»
— То що ми будемо робити? — Флоріан кинув швидкий погляд на товаришів, які стояли за його спиною.
Каллен звів брови, напружено роздумуючи над почутим від ельфа. Гравн, який стояв у коридорі, вдивлявся у нього. Раптом він почув, як з тихим скрипом відчинилися двері та чоловічі голоси рознеслися коридором. З кімнати вийшов один з розбійників, і перш ніж гном устиг що-небудь зробити, чоловік помітив його.
— Гей! — звучно гаркнув він, спритно хапаючись за піхви на боці. — Ви ще хто такі, хай вам грець?!
— Тікаймо до великої зали! — Флоріан зреагував майже миттєво, і плеснувши Каллена по руці трохи нижче плеча, стрілою майнув повз нього та гнома, вибігаючи в коридор.
Не гаючи часу, чоловік побіг слідом. Замикав їх ряд Гравн, і перш ніж всі троє сховалися за поворотом, вибігаючи у приміщення, в яке вони ввійшли, до їх слуху донеслась гучна лайка, гуркіт дверей, що відчиняються, та тупіт ніг. Однак швидка реакція дозволила законникам неушкодженими вибігти до величезного просторого приміщення.
Флоріан біг першим, тож вибіг на відносно безпечну відстань, спиняючись, коли гуркіт розбійників рознісся по цьому приміщенню. Ельф різко розвернувся і побачив, що Каллен відскочив ближче до нього, різко витягнувши лук і натягуючи на тятиву стрілу. Гравн зупинився майже коло самого виходу, і його практично одразу нагнав один з розбійників. Каллен різко відпустив стрілу, намагаючись поцілити в нього, і та, зі свистом розсікаючи повітря, увіп’ялася у бік розбійника. Той скрикнув, широким рухом вихопивши меч із кривим лезом, атакуючи Гравна. Гном подався в сторону, і клинок ледь мазнув по його щоці.
У цей же час у проході з’явився Анрі, який палаючим жадобою крові поглядом дивився на непроханих гостей, та ще двоє розбійників. Гравн окинув їх швидким поглядом і різким рухом витягнув з петлі на стегні сокиру, коротким ударом увігнавши лезо у груди свого суперника. Той захлинувся кров’ю і впав до ніг гнома.
Все відбувалося настільки швидко, що на декілька секунд Флоріан розгубився. Подумки вилаявшись, він викинув руку з перснем уперед, прицілившись у голову одного із головорізів, який був одягнений у більш дорогий та кращий обладунок, ніж той розбійник, якого зарубав Гравн. Перстень коротко спалахнув, і від кінчиків пальців ельфа відірвався вогняний потік, стрімко направившись до ворога. Той, щоправда, встиг зорієнтуватися і відскочив у сторону, через що вогонь лиш опалив кінчики його волосся, розсіявшись примарним димом. Флоріан вилаявся собі під ніс.
Тим часом Анрі, кровожерливо всміхаючись, витягнув з піхов свій клинок. Довгий меч, що розширюється ближче до кінчика леза і вигинається вверх — це був скимитар, зброя, досить розповсюджена серед ельфів. Вправно замахнувшись ним, Анрі кинувся на Каллена. Перший удар розсік чоловікові груди — той не очікував нападу, і вся його увага була звернена до головоріза, який заряджав арбалет.
— Каллене! — Флоріан скрикнув, у той час як Анрі не дав чоловікові часу отямитися і вдарив його ще раз. Скимитар залишив ще одну глибоку рану на грудях Каллена, і чоловік удавився кров’ю, зробивши крок назад, марно намагаючись рукою закрити кровотечу.
— Тримайся, хлопче! — збоку гаркнув Гравн, вправно відбивши сокирою арбалетний болт — головоріз прицілився, стріляючи саме у гнома. Його голос звернув на себе увагу Анрі, і той, замість того аби добити Каллена, витягнув з поясних піхов кинджал, різким жестом метнувши його у Гравна.
Лаґман відбив і цю атаку і тільки-но хотів кинутися на допомогу Каллену, як його бік чиркнув вигнутий клинок розбійника, який підкрався збоку. Рана була лише подряпиною, але її було достатньо, аби розлютити гнома. Він палаючим гнівом поглядом подивився на свого супротивника, і в цей момент з коридору вибігло ще троє розбійників: двоє з арбалетами і один боєць близького бою.
— Прокляття! — вигукнув Флоріан, з тривогою переводячи погляд зі стікаючого кров’ю Каллена на похмурого Гравна.
Користуючись метушнею, Каллен загарчав як розлючений собака. Швидким відточеним рухом він витягнув рапіру, і скориставшись заминкою Анрі, який відволікся на підкріплення своїх посіпак, зробив випад уперед. Гострий кінчик тонкого леза проштрикнув бік ватажка, але міцна шкіряна кіраса не дозволила зробити атаку смертельною. Анрі завив пораненим звіром, і очі його запалали гнівом, і він замахнувся скимитаром над Калленом.