Вовчий легіон (Вовчий легіон – 4)
Адам Пшехшта
Переклад з польської -- полігНОТ
------------------------------------------------------
https://www.facebook.com/pg/PoligNOT
Заходьте на мою сторінку на Facebook і підписуйтеся, щоб довідуватися, коли буде продовження.
Йоган Кроне нишком спостерігав за своїми компаньйонами. Його обличчя, яке перетинав грізного вигляду шрам забіяки, виглядало втомленим, однак очі дивилися пильно і уважно, аналізували кожну дрібницю. Всі місця в комфортабельно обладнаному купе люкс-торпеди Київ-Варшава були зайняті. Красива, темноволоса жінка, яка сиділа навпроти Йогана, читала газету. Дещо темна, тривожна врода незнайомки вже певен час займала увагу Кроне. Може це вона? – подумав. Збоку похропував трохи повненький пасажир в елегантному костюмі з габардину. Подвійне підборіддя надавало сплячому вигляд перерослого немовляти. Важко запідозрити, що він може бути російським шпигуном. Однак диспетчер ПКП, який співпрацював з II Відділом Головного Штабу, розмістив усіх підозрюваних в третьому купе. Хтось з них був совіцьким агентом, відправленим до Варшави з місією, яку росіяни назвали “Чума”. Мережа польської розвідки “Горін” в Ленінграді, яка в цілому працювала прекрасно, цим разом не змогла передати жодної інформації, крім кодової назви операції й фамілій кількох підозрюваних. Вони здобули ці дані ціною життя трьох працівників відділу “Схід”. Один з них – Альфред Жабіцький – був другом Кроне. Саме тому майор Кроне сидів зараз на вкритому чорною шкірою кріслі люкс-торпеди, намагаючись не виявляти надмірного зацікавлення присутніми. Насправді він сприймав цю справу, як особисту, дуже особисту…
Він перевів погляд на двох інших пасажирок. Жінка під п‘ятдесятку подорожувала з дев‘ятнадцятирічною донькою. Ольга і Тетяна Розбіцькі. Дружина і донька полковника Воєнкомату Владіміра Розбіцького. Дуже сумнівно, щоб котрусь з них відправили з таємним завданням, однак багаторічна служба в контррозвідці навчила Кроне обережності. Росіяни були вимогливим противником і часто діяли нешаблонно.
Молодик, який досі дрімав під вікном, зняв з очей окуляри сомнолета і вимкнувши апарат, кинув його недбало на збірку партитур Мусоргського.
-- Папєроску? – запропонував по-російськи, протягуючи пачку “Октябрьських” в напрямку майора.
-- Охоче, -- посміхнувся Кроне, відчиняючи двері купе. Вони вийшли в коридор і певний час мовчки курили.
-- Тетяна… -- кивнувши нишком в бік молодшої з Розбіцьких, шепнув нарешті молодик, що вдавав студента московської консерваторії. – Здається це вона.
Кроне легко підняв брови, дивлячись на підвладного з сумішшю іронії та зацікавлення. Владек Барський був зіркою технічного відділу, однак коли йшлося про роботу в польових умовах, йому бракувало досвіду. Це була його перша поважна операція.
-- Чому? – запитав.
-- Ви знаєте, майоре, як діє сомнолет?
-- Знаю, що він викликає сон за бажанням. З допомогою електричних імпульсів і якихось там спалахів, -- буркнув байдуже Кроне.
-- Це не зовсім так…
-- Тільки без технічних подробиць. Розповідай, що ти довідався, бо, наскільки я розумію, ти підглядав за її снами?
Барський енергійно кивнув головою. Його обличчя вкрилося рум‘янцем.
-- Було неприємно, -- він проковтнув слину, уникаючи погляду Кроне.
-- Так?
-- Вони її ґвалтували…
-- Заради Бога, хто?!
-- Наші, улани… Прилад біля мого крісла тільки виглядає, як стандартний сомнолет, насправді це вдосконалений телетроскоп об‘єднаний з… Не має значення, -- він махнув рукою. – Зображення було доволі чітким, хоча інколи пропадав колір. По мундирах я впізнав, що це креховецький полк. Може вона тепер хоче помститися?
Кроне важко зітхнув, помасував змученим рухом шрам.
-- Який зараз рік? – запитав з вимушеним спокоєм.
-- Тисяча дев‘ятсот тридцять сьомий, -- відповів послушно молодик.
-- Тетяна має дев‘ятнадцять років, тобто її мали б зґвалтувати, коли їй було два роки…
-- Але я сам бачив…
-- Ти бачив еротичні фантазії молодої дівчини, -- пояснив майор. – Подумати тільки, креховецькі улани! – фиркнув гидливо. – Щось банальніше годі й вигадати.
-- Бойова ефективність нашої кавалерії… -- почав обурений Барський.
-- Бойова ефективність нашої кавалерії ні в чому не перевищувала ефективності піхоти, -- обірвав його Кроне. – Я був там, -- нагадав. – Тільки коли йдеться про справи сердечні, то улани мали значно більший успіх. Дідько знає чому. Може справа в сідлах? Постійний натиск на яйця викликав пріапізм?
Барський відвернувся, намагаючись приховати усмішку.
-- Я пошився в дурні? – запитав.