-- Я Вам не подобаюся? – запитала вона спокійно. – Моя настирливість Вам неприємна?
-- Швидше навпаки, -- буркнув Кроне. – І це мене турбує…
Вона засяяла, подарувавши йому чарівну посмішку. Взяла його за руку, мимохідь бавлячись, огрубілими від занять фехтуванням, пальцями офіцера.
-- Отже, я не така дурепа, як мені здавалося, -- сказала Катя з полегшенням. Він запитально підняв брови. -- Рада, що не тільки я почуваюся… дивно.
Майор механічно пересунув два пальці на внутрішній бік зап‘ястка Каті.
-- Я не почуваюся дивно, -- пробурмотів. – А точно знаю, наскільки непристойні мої почуття.
-- Так?
-- І вже напевно не личить, щоб я їх докладно описав, -- кинув Кроне різко. Зусиллям волі він зупинив себе, щоб не торкнутися її обличчя, вуст…
Млявим, безпорадним рухом спробував припинити пестити долоню Каті. Вона зігнорувала це, підсунулася ближче.
-- Я готова вбити, щоб Ви відчували до мене те, що здається, відчуваю я …
Шалений пульс на зап‘ясті. Правда, правда! Кроне міцно стиснув дрібну долоню.
-- Це якесь божевілля, -- прошептав.
Вона зойкнула від болю, проте не відсунулася ані на сантиметр.
-- Так, божевілля. Таке, яке трапляється раз в житті, -- відповіла, майже торкаючись його обличчя вустами.
І знов він відчув кінчиками пальців швидкий барабанний бій її серця. Правда, правда!
Грюкнули двері сусіднього купе і в коридор вийшла худорлява, жвава бабуся. Зиркнула на них з-під ока і енергійним кроком направилася в бік буфета. Майор дещо відсунувся від Каті й опер чоло на холодну шибку. Якийсь час дивився незрячим поглядом, як за вікном миготіли дерева. Ті, найближчі до вагона утворювали розмиту лінію, люкс-торпеда розвивала швидкість понад сто кілометрів на годину. Не дивлячись, він відчув, що Туліна знов присунулася.
-- Це потрібно припинити, -- гаркнув. – Якби не та старенька…
-- Хай їй чорт! – вигукнула Катя зі сміхом. – Тепер я ніколи не довідаюся, що було б, якби…
Губи Кроне мимоволі затремтіли.
-- Ви просто нестерпна, -- ствердив.
-- Катя, -- нагадала вона. – Катя.
-- Через три години ми будемо в Варшаві, -- зітхнув Кроне.
-- Ти в якому готелі зупинишся, Йогане? – запитала Катя прямо.
-- Звідки ти знаєш, як мене звати?
-- Тітка розповідала, -- відповіла вона лагідно. – І дня не минало, щоб ми про тебе не розмовляли.
-- Ти відчуваєш щодо мене вдячність, але я не можу цим скористатися, -- сказав він неспокійно, намагаючись пояснити її поведінку.
Вона насупила темні брови, надула губки.
-- Якби я відчувала до тебе вдячність, то попросила би номер твого рахунку в банку.
-- Рахунку в банку?
-- Тебе не зацікавило, яким чудом скромна дівчина з країни загального пролетарського щастя опинилася в люкс-торпеді, що мчить в Польщу?
-- Мене займали дещо інші справи, -- відповів Кроне роздратовано.
Катя засміялася, як маленька дівчинка.
-- Я отримала спадок, доволі великий спадок. Ти навіть не уявляєш собі, як багато можна зробити серед робітничого люду, коли маєш трохи грошей. Всі відразу стають страшно люб‘язними.
-- Готель Бристоль, -- кинув він, уважно дивлячись на неї. Вона не відвела погляд.
-- Отже, в нас побачення, -- вона ніжно торкнулася шраму на його щоці. – Хіба що ти мене не хочеш. Якщо так, скажи це зараз, голосно і виразно.
-- Хочу.
Вона посмутніла, її очі пригасли.
-- Що трапилося?
-- Нічого, -- вона опустила голову.
-- Скажи, благаю.
-- Це не ти сказав “Хочу”. А вовк.
-- Вовк?
-- Звір. Вбивця. Чудовисько створене для бою. Холодне і підступне, воно захопило контроль, правда?
Кроне мовчав, неохоче, наперекір собі – спрацювали правила, які роками втовкмачували йому в голову – вирішив перевірити її щирість. Він доторкнувся Каті до шиї, натиснув кулаком на артерію, спочатку легко, потім щораз міцніше. Вона захиталася, ледь не втрачаючи свідомість, пульс під пальцями майора почав слабнути, однак утримував регулярний ритм.
-- А якщо це правда? – шепнув він їй до вуха. – Що ти дозволиш чудовиську?
-- Все, -- відповіла вона просто. – Ви неподільні, ти та чудовисько. Воно тебе береже. Воно мені не подобається, бо робить тебе холодним і бездушним, але завдяки йому ти живий. Зрештою, -- Катя знизала плечима. – майже кожен з нас має в собі якесь чудовисько.
-- Красуня і чудовисько, -- сказав Кроне з посмішкою. Її пульс прискорився, запахло конваліями й мускусом.
-- Ти дійсно вважаєш, що я красуня?
-- Поглянь в дзеркало, -- запропонував він здивований. – Ти красуня.