-- САМ?
-- Самозащіта, тобто самооборона.
-- Ми теж навчаємося у найкращих, -- вигукнув обурено юнак.
-- Росіяни вигадали щось безпрецедентне. Об‘єднали традиційні стилі єдиноборств з найновішими досягненнями науки. Чув про Теорію вправності Бернштайна? Ні? Нічого дивного, мало хто чув. Це дослідження на тему біомеханіки руху людини. Піонерська галузь. Росіяни в ній далеко попереду. Я зіткнувся з навченим таким чином агентом тільки раз за все життя. З триособової групи вижив лише я…
-- Йде, -- перервав їхню розмову агент, що спостерігав за вулицею.
-- По місцях, -- скомандував майор. – Якщо не схопимо відразу, стріляти на враження!
Вони чекали якийсь час, стискаючи зброю в спітнілих руках. Стихнули звуки вулиці, світ звузився до прямокутника дверей готелю. Кроки, брязкіт витягнених з кишені ключів. Заскреготав замок і до кімнати зайшов Зарін. Кинув у кут подорожню сумку, направився у ванну. З грюкотом відчинилися двері в туалет, з них вилетів Барський і вдарив росіянина тридцяти сантиметровою, обшитою шкірою палкою. Зарін дико заревів, копнув хлопця під коліно, вдарив правим серповим.
З залитим кров‘ю обличчям кинувся до виходу, коли дорогу йому заступив Кроне, а два агенти схопили під руки. Майор вдарив кінчиками пальців у сонячне сплетіння противника. Тільки раз, цього було достатньо. Зарін моментально зм‘як і осунувся на килим. Вони стояли над поваленим, важко дихаючи, один з агентів надів росіянинові наручники, інший приводив до тями Барського.
-- Одичні апарати, -- кинув насмішкувато, плескаючи юнака по щоках. Мабуть, Барський встиг похвалитися йому своїми досягненнями. Кроне мовчав. Приголомшено вдивлявся в безпорадного торговця.
-- Це не САМ, -- сказав нарешті. – Який з нього агент! – гаркнув.
-- Але скляний стилет… -- зауважив низький, шпакуватий чоловік, допомагаючи Барському встати.
-- Стилет, стилет, -- майор забарабанив пальцями по столі. – Можливо, хтось відвертає нашу увагу. Під час подорожі кожен міг підкинути.
-- Ні, -- заперечив Барський, масуючи щелепу. – Це була фахова схованка, вони імітували фабричний шов. Ми ледь її зауважили. Хіба що йому підмінили сумку раніше…
-- Він не агент, -- вперто повторив Кроне. – У непоганій фізичній формі, так. З доброю реакцією, дивовижно доброю, як на його тушу, може колись займався боксом, знайомий з якоюсь системою єдиноборств, але це все.
В кімнаті запанувала тиша. Було чути запах поту і крові.
-- Повідом в штаб-квартиру, що ми взяли Заріна, -- майор кивнув Барському. – І скажи, що існують сумніви, що ми спіймали кого треба.
Юнак підійшов до телефону і без ентузіазму повідомив про завершення операції. Раптом він напружено випрямився і кинув у слухавку кілька швидких запитань.
-- Прийшла наступна шифрограма від “Горіна”! – вигукнув. – Вони вияснили, що це жінка. Вона повинна привести в дію якийсь прилад біля Бельведера.
-- Бомбу? – запитав швидко Кроне.
-- Ні, швидше якийсь одичний апарат.
-- Де Розбіцькі?
-- Вже дзвоню, -- Барський знов підняв слухавку. – Не може бути! – гаркнув з раптово побілілим обличчям. – За ними перестали слідкувати після того, як довідалися про стилет, -- пояснив. – Востаннє їх бачили, як вони йшли в бік Лазєнковського парку…
-- Цього прикуй до батареї й виклич підмогу! Нехай охорона Бельведера вирушає з боку палацу, ми заблокуємо парк.
Вони вискочили з кімнати й з карколомною швидкістю збігли вниз, розштовхуючи гостей та прислугу. Коли рушали, до них приєднався Барський. Хлопець явно продовжував шукати героїчних вражень…
-- В парку вони можуть загубитися, складний ландшафт, -- сказав з турботою в голосі шпакуватий агент. -- Готовий посперечатися, там гуляє купа людей.
Кроне мовчав, витягнув і перезарядив зброю. За ним всі без наказу зробили те саме.
-- Триматися близько один одного, в межах видимості, -- наказав відсутнім голосом.
Їх закинуло на повороті, почулися тихі прокльони. Вони доїжджали. Водій зупинив машину, всі вийшли. За ними зупинилася друга машина. Разом з ад‘ютантом Кроне і агентами, які оточували готель назовні, їх було восьмеро.
-- Чекаємо! – наказав майор, після коротких роздумів. – Нас надто мало, щоб прочесати парк.
За кілька хвилин під‘їхало ще чотири машини. Загалом двадцять п‘ять осіб.
-- Розсипатися в цеп! – гаркнув Кроне. – Дистанція не більша ніж тридцять метрів.
Рушили. Не приховуючи зброї, як зграя вовків.
Перелякані відвідувачі парку втікали з дороги, просочувалися крізь дірки в неводі. Майор крокував всередині облави, постійно вислуховуючи доповіді з обох флангів шеренги.