Він розстібнув піджак, щоб у разі потреби блискавично вихопити пістолет. Знав, що зробить це швидше, ніж інші натиснуть на гачок. Єдина шеренга швидко розпалася на менші групки, які прочісували закамарки парку.
Раптом зліва завирувало, пролунали постріли. Кроне зірвався на біг, краєм ока побачив людей, що оточували місцевість. Вони не бігли прямо до місця події, а утворювали петлю.
Тоді він її побачив. Вона скинула плащ, була в коричневому пуловері, ансамбль доповнювали темні штани й практичні черевички на плоскому каблуку. Катя… Троє чоловіків лежали в алейці, як покинуті, дитячі забавки, неприродно викривлена голова одного з них свідчила, що він вже ніколи не встане.
-- Стріляйте! – крикнув Кроне несвоїм, глухим голосом.
Задерев‘янілими руками вихопив зброю, кольт двічі плюнув вогнем. Катя перекотилася по землі, майстерно змінюючи напрямок руху. Ніжняя акробатіка, розпачливо подумав майор. САМ. Всупереч наказові агенти намагалися схопити її. Блиснув ніж і перший сміливець повалився на землю з лезом в горлі. Другий, якого вона копнула в коліно, пах і підборіддя, саме падав з сухим тріском зламаного хребта.
Інший хотів вистрелити впритул. Не встиг. Катя швидким як блискавка рухом виламала йому пальці й на льоту перехопила револьвер. Тоді Кроне схопив її за плече, прикладаючи пістолет до голови. Не стрілив, не зміг.
Він почув прискорене дихання, поглянув у потемнілі, немов сповиті туманом очі. Жінка опустила руки, розслабила м‘язи, без опору дозволила надіти на себе наручники. Її оточили розпалені боєм чоловіки зі зброєю напоготові.
-- З Вами все гаразд, шефе? – видихнув побілілий Барський. Кроне апатично махнув рукою.
-- Заберіть її, -- промовив. – Заберіть…
Він сів на лавочці, незграбно заховав пістолет. Пориви гострого, осіннього вітру підхоплювали з землі сухе листя, опускали його на обличчях вбитих. В повітрі було чути запах смерті. Все минає – шелестіли голі гілки дерев. Все.
***
У в‘язниці смерділо фенолом і капустою, час від часу лунали різкі голоси вартових. Розташовані під стелею лампочки давали ілюзію світла, однак насправді ледь роз‘яснювали темряву. Вартові на службі були озброєні рушницями з багнетами, наче в будь-яку мить могло дійти до рукопашної. Вони зберігали невпинну пильність, здавалося б дивну в ситуації, коли від в‘язнів їх ділили потужні, сталеві двері, грати й складні замки. Однак, люди, яких тут тримали, вважалися особливо небезпечними, а стандартні засоби безпеки не завжди становили достатню охорону. Тому Кроне не здивувався, побачивши пов‘язку на голові керівника “об‘єкту Л-125” полковника Дістергоффа. Вочевидь, якийсь з в‘язнів знов вигадав щось, чого не передбачили творці систем безпеки карних закладів. Таємнича назва, “об‘єкт Л-125”, становила типове для військової бюрократії поєднання бажання приклеїти до всього ярлик з тотальним браком уяви. Літера “Л” означала “ліс”, а число 125 – відстань в кілометрах від Варшави до об‘єкта.
Заскреготали наступні двері, вони зайшли в коридор Б-2. Тут знаходилися камери смертників.
Кроне поклав руку на плече полковника.
-- Я б хотів поговорити з нею сам на сам, -- сказав вагаючись. – Однак зрозумію, якщо з огляду на регламент…
-- Звичайно, Янку, -- негайно погодився Дістергофф. – Я тебе тільки відведу.
Камеру, в якій розмістили Катю, можна було назвати розкішною: напіввідкриті, позбавлені замків двері вели в туалет, дерев‘яний, прикручений до підлоги столик, вигідне, м‘яке крісло і шафка з книжками грубо порушували в‘язничні норми.
-- Пані Катю, -- легко вклонився Дістергофф. – У Вас гість.
Жінка відступила на крок, в її погляді з‘явився страх.
-- Це тільки розмова, ніхто не збирається нічого… вимагати, -- заспокоїв він.
Кроне насупив брови, вочевидь Дістергофф хотів передати ув‘язненій якесь повідомлення, так щоб тільки вона зрозуміла, про що йдеться. Здається, йому це вдалося, бо Катя явно розслабилася.
-- Потім постукаєш, -- звернувся до майора начальник в‘язниці.
Він вийшов, з голосним грюком зачинивши двері. Заскреготав засув і вони залишилися самі. Довгі хвилини мовчки дивилися одне на одного. Нарешті Кроне сів і заховав обличчя у долонях.
-- Вбий мене, -- попросив тихо. – Послужи перемозі пролетарської революції. Це я вбив полковника Рєтунського, ліквідував Потапова і Мухіна, громив червоні банди в Україні, схопив понад п‘ятдесят російських шпигунів… Вбий мене! – гаркнув.