Коли він зірвався з крісла, Катя відступила перед ним з витягнутими в захисному жесті руками. Кроне схопив її й кинув об стіну, як шматяну ляльку.
-- Вбий! – заревів. – Як тих в парку. Адже ти можеш!
Вона осунулася на підлогу, опустила голову.
-- Не приходь сюди більше, -- попросила тихенько. – Але перш, ніж підеш, пригорни мене ще раз…
Її рука розпочала несміливу подорож, простягаючись до майора, зупинилася на півдорозі, немов чекаючи його рішення. Кроне з глухим стогоном кинувся до виходу і вдарив кулаком в двері.
-- Відчиняйте! – крикнув. – Відчиняйте!
***
Від страти Каті минуло шість годин. Шість годин, дванадцять хвилин і сорок п‘ять секунд, поправив себе педантично Кроне, дивлячись на годинник. Він підняв стаканчик горілки й перехилив, не відчуваючи смаку алкоголю. Не дивлячись на звичний під час вечері натовп, майор сидів біля столика сам. Його оточувала невидима бульбашка депресії й розпачі, які відштовхували бувальців казино.
Десь, на межі поля зору, маячили знайомі постаті, стурбовані обличчя. Він не звертав на них уваги. Пив.
Чутки пов‘язані з арештом Каті описували щораз ширші кола, раніше чи пізніше дійдуть до керівництва. Катя – Істрєбітєль. Агентів такого класу росіяни називали “Винищувачами”. “Шваб” Кроне переспав з совіцькою сукою. Весело! До чого призведуть ці чутки? Понизять в званні чи виженуть з армії? Йому було байдуже.
-- І як, Швабе, тобі їбалося з тою сукою?
Тільки за мить Кроне зрозумів -- те, що він щойно почув, не було відгомоном його власних думок. В казино запала тиша. Перед столом майора стояв, легко похитуючись, незнайомий капітан. Від нього пахло алкоголем, який походив в основному з облитого горілкою мундира. Нахаба тільки вдавав п‘яного. За ним таїлося більше десятка інших офіцерів, серед них один в чині підполковника.
-- Пішов на хуй, виблядок, -- обізвався без гніву Кроне.
-- А може, все-таки, ні? – неприємно посміхнувся той.
-- Мої секунданти…
-- Поєдинки заборонені законом, -- заявив солодко низький, огрядний підполковник, який вочевидь керував всією сутичкою. – Неправильно, щоб через бійку з таким лайном, як Ви, майоре, комусь затримали просування по службі чи викинули з армії.
-- Гадаю, у Вас, полковнику, є готовий розв‘язок цієї проблеми, -- промовив глузливо Кроне.
-- О, так. Якби Ви не ховалися за пагонами, ми могли б вирішити це більш… безпосереднім чином.
-- Я так розумію, Ви хочете, щоб я зняв мундир і вдався до мордобою з Вашим чемпіоном? – уточнив майор.
-- Саме так.
-- А вся решта, глядачі чи підтримка?
-- Ці патріотично налаштовані офіцери зроблять те саме, що й капітан, якому не сподобалася Ваша поведінка.
-- Тобто, всі будуть лупцювати Янка? – запитав здивовано славетний дуелянт, ротмістр Нарбутт-Одоланицький.
-- Самі розумієте, пане ротмістре, що за цих обставин важко визнати пана майора людиною честі, -- відповів раптово почервонівши товстий підполковник. – Але звичайно поодинці…
-- Гаразд, знімайте мундири, -- закінчив дискусію Кроне.
Одним різким рухом зірвав з себе гімнастерку і підійшов до так само роздягненого противника.
-- Секундочку! – сказав хтось різко. – Може залагодимо це гуртом?
Поряд з майором став шеф шифрувального відділу, полковник Єжевський в майці, майже відразу за ним Нарбутт-Одоланицький і відомий своєю любов’ю до стрибків з парашутом капітан Дубіч. Приєдналися й інші. Всі, як і Кроне, під сорок років, з порубаними шаблями плечима, слідами від ножів і куль, вони нагадували зграю вкритих шрамами вовків. Досвідчених, посивілих і смертельно небезпечних.
-- Чекаємо вже тільки на Вас, полковнику, -- з хрустом стискаючи кулаки, підігнав іронічно м‘язистий капітан першого рангу, якого Кроне зовсім не знав. Десь позаду командир жандармерії Варшавського гарнізону лаяв на чому світ стоїть, бо йому не личило долучитись до бійки. Червоний від люті гладкий підполковник нарешті зняв верхню частину мундира і став у шеренгу своїх поплічників.
-- Тільки без нетрадиційної зброї, -- заявив рішуче Нарбутт-Одоланицький. – Жодних ніжок від стола, крісел і тому подібного. Як кажуть росіяни: стєнка на стєнку. Только кулачний бой. Звичайно без якихось жорстких правил…
-- Хай буде стінка на стінку, -- задоволено видихнув Єжевський. – Давай! – вигукнув, замахуючись кулаком розміром з велику шинку.
Кроне танцювальним рухом ухилився від удару капітана і завдав три сухих, коротких удари в корпус. Навколо вирувало понад десяток тіл, кілька осіб вже лежало непритомно на підлозі серед залишків розбитих меблів. Він поглянув навколо в пошуках наступного противника, але скидалося на те, що в основному бійка закінчилася. Вовки перемогли. Тільки в кутку зали Нарбутт-Одоланицький ще глумився над жирним підполковником, раз за разом вдаряючи його головою в обличчя.