— Я вчора цілу ніч не спав! Коли наступного разу батько Біліґ піде на полювання, я теж мушу піти з ним! Навіть якщо доведеться лежати в снігу дві доби, я все зможу! Я ще ніколи не чув, щоб вовки зробили людям таку добру справу! Повірю тільки тоді, коли власноруч вирию з-під снігу цапа!.. А ми направду зможемо притягти цілий візок кіз?
— Чому ж не направду? — засміявся Чень Чжень. — Батько сказав, що потім буде складніше їх вирити. Однак ми повинні завантажити наш візок і повезти обміняти баранів на новорічні товари, а також на повсть, щоб утеплити нашу юрту.
Ян Ке від радості так залускав батогом по волу, що той аж вирячив очі. Ян сказав Ченю:
— Видно, твоє захоплення вовками за ці два роки не минулося задарма. Тепер я теж буду вчитися у вовків бойового мистецтва. Дивись, ще й знадобиться, якщо війна буде… Напевне, ти справді маєш рацію — усі кочовики, які тривалий час жили в цьому степу, врешті-решт починали поклонятися вовку: і гуни, й усуни, й тюрки, й монголи — для всіх вовк був учителем. І в книжках так написано. Усі, тільки не ханьці. Вважаю, що ми, ханьці, і декілька століть прожили б у степу, а все одно не поклонялися б вовку як тотему.
— Ну, це не обов’язково. — Чень Чжень шмагонув коня. — Ось мене, наприклад, степові вовки підкорили лише за два роки, поки я живу в цьому степу.
— Однак переважна більшість китайців — землероби або вихідці із землеробів, тож ханьці так заскорубли в своїй селянській свідомості, що завітай вони в цей степ, дивним було б, якби вони не почали спати на шкурі вовків. Землероби-ханьці — травоїдні, вони всім нутром ненавидять вовків і бояться їх, як же вони можуть обожнювати цей тотем? Вони поклоняються іншому тотему — дракону, який опікується головними важелями сільського господарства, і можуть тільки падати долу та бити поклони йому, тремтливо підкоряючись волі обставин. Вони й не насміляться, як монголи, вчитися у вовків, охороняти вовків, поклонятися їм і вбивати їх. Тотем, який обирає собі нація, безпосередньо впливає на її дух і характер. А різниця в характерах кочовиків і землеробів надто велика. Поки ми жили серед ханьців, це не відчувалося, але щойно прибули в цей степ, як наші вроджені землеробські звички виявилися. Не зважай, що мій батько — професор, однак його дід і бабуся моєї матері були селянами…
— Особливо в давнину, — продовжив Чень Чжень його думку, — монголи, населення яких складало ледь не одну соту від ханьців, так струсонули весь світ, що ханьцям далеко до такого впливу. Навіть нині на Заході китайських ханьців називають монголоїдами, і вони самі приймають цю назву. Однак коли імператори династій Цінь і Хань об’єднали Китай, предки монголів ще й цієї своєї назви не мали! Мені сумно за ханьців. Їм більше подобалося будувати Стіну і займатися самохвальством, вважати себе центром світу, центральною імперією. Однак в очах Заходу Китай залишався лише «шовковою державою», «порцеляновою державою» та «чайною державою», а росіяни взагалі тривалий час вважали, що Китай — це лише маленька територія киданів, вони й нині називають нас китайцями.
Мабуть, вовки таки варті захоплення.
— Це ти мене заразив! — сказав Ян Ке. — І я тепер у кожній історичній книжці шукаю як не західних жунів, так східних ійців, північних ді або південних манів. І чим далі, тим більше хочу помірятися силами з вовками.
— Я бачу, ти теж незабаром станеш монголом. Увіллємо тобі трохи вовчої крові, адже перевагу має той, в кого змішана кров!
— Я справді маю тобі подякувати за те, що підбив мене поїхати в цей степ. А знаєш, які твої слова тоді найбільше запали мені в душу? Забув? Ти сказав — у степу є безмежні дикість і воля.