Нарешті Чень Чжень зовсім без ентузіазму запитав:
— Навіщо ж тоді ви щойно наказали рятувати живих кіз?
— Дзерени виманюють на себе вовчі зграї, тож, полюючи на них, вовки менше шкодять свійським тваринам. Крім того, дзерени дають непоганий додатковий прибуток скотарям — багато монголів саме завдяки їм можуть побудувати свою юрту, одружитися, народити дітей. Монголи здебільшого мисливці, тож без полювання їхнє життя буде прісне, мов м’ясо без солі. Без полювання монголи стануть телепнями. У полюванні монголи ще й охороняють велике життя степу: травоїдних тварин вони вбивають на вісімдесят відсотків більше, ніж м'ясоїдних. — Старий зітхнув: — Ви, ханьці, ще багато чого не розумієте. Ти багато читаєш книжок, але скільки ж у них всього викривлено! Ханьці все пишуть за себе, а монголи — у збитках, бо не вміють писати книжок. Як би було добре, аби ти виріс монголом і замість мене написав книжку!
Чень Чжень кивнув головою. Тепер він пригадав багато казок з дитинства про «сірого вовка», де той був змальований незграбним, жадібним і жорстоким, а лисиця — завжди винахідливою, хитрою, але милою. Тільки потрапивши в степ, Чень Чжень помітив, що в природі насправді не існує більш довершеної й розвинутої дикої тварини, ніж «сірий вовк». Отже, книжки й справді можуть вводити людей в оману, а що вже казати про казки!
Старий підняв дзерениху і легенько виштовхав її на сніг. Тут над сніговою поверхнею витикалися кінчики сухого очерету, тож зголодніла коза почимчикувала до них і в два роти почала їх ковтати. Чень Чжень швидко відсмикнув повсть. Усе ще тремтячи, вівця зробила кілька кроків, а коли помітила низки баранячих слідів на снігу, не обертаючись побігла до хребта і зникла між горами.
Бат і Ґасмаа підвезли на повсті до схилу величеньке козеня. Ґасмаа, примовляючи до нього: «Хеєрхій, хеєрхій (бідненький, бідненький)!» — і плескаючи по спинці, підштовхувала на сніг, поки воно теж не побігло в напрямку хребта. Чень Чжень, піднявши великий палець, жестом підтримав її, а Ґасмаа засміялася на це й сказала:
— Його мама впала у снігову прірву, і він бігав навколо того місця, не наважуючись відійти. Ми вдвох ганялися за ним півдня, аж поки не притисли його жердиною.
Інші снігові плоти потроху «підпливали», й незабаром урятовані дзерени вже утворили маленький табун, що побіг у гори. Старий сказав:
— Тепер ці кози будуть розумними, і вовки більше їх не впіймають.
4
Тюрки — один з родів гунів. Рід Ашина колись був одним з їхніх племен, яке знищили його сусіди, напавши на нього. Проте з племені залишився живим десятирічний хлопчик, якого солдати пожаліли вбити, проте відрубали йому ноги й викинули в болото. Його знайшла й вигодувала вовчиця. Коли хлопчик виріс, він зійшовся з вовчицею, і та завагітніла. Князь, дізнавшись, що хлопчик вижив, послав людей його вбити. Посланці, побачивши поряд вовчицю, вирішили спочатку вбити її, однак вовчиця втекла в гори, що на півночі держави Ґаочан, де була печера… Вовчиця заховалася там і згодом народила десятьох хлопчиків. Коли вони виросли, то одружилися з жінками з інших місць, утворили кожен свій рід і взяли прізвища матерів. Рід Ашина був одним з них.