Бао Шуньґуй затягнувся й видихнув дим прямо на потилицю Ченю.
Чень зрозумів, що йому буде важко спантеличити цю людину, яка піднялась нагору з низів, тож вимушений був сказати:
— Я знаю ще одну піщану місцину, це на північному заході від Цагаан уул. Вона розташована проти вітру, там багато піску й мало трави, багато щурів та інших гризунів, чимало й байбаків, а вовки, яким не вдалося наїстися лошатини, вимушені піти саме в такі місця, де багато байбаків та гризунів.
Чень Чжень вирішив повести їх на безплідну ділянку на крайньому північному заході пасовища, яку наполовину вкривав пісок. Там теж було гарне місце для випасу коней, коли потрібно було рятуватись від комарів, однак воно було близько від кордону, тож конопаси ніколи не наважувались приганяти туди табун. Чень Чжень сподівався, що хоча вони й побачать там вовків, ті зможуть вчасно втекти на інший бік прикордонного шосе.
Бао Шуньґуй подумав, і на його обличчі з’явилась посмішка. Він сказав:
— Правильно! Там і справді можуть бути вовки, як же я раніше про нього не згадав? Старина Лю, кермуй до тієї дороги на півночі. Сьогодні більше не поїдемо деінде, тільки прямо туди, і чимшвидше!
Чень Чжень додав:
— Полювати на вовків краще на ногах. Джип створює багато шуму, тож вовки, зачувши його наближення, побіжать на моріжок, а оскільки цього року було багато дощів, тож трава виросла високою й вовкам легко буде там сховатись.
— Ти тільки покажи мені вовка, — сказав радник Сюй, — решта тебе не стосується.
Чень Чжень почувався так, ніби припустився великої помилки.
Військовий джип швидко їхав у північно-західному напрямку уздовж давнього путівця, яким скотарі переганяли худобу в міжсезоння. На пасовищі, де восени приймали окот, і яке худоба вигризла тоді начисто, тепер восени дружно виросла трава й була вже висотою зо два чи, схожа на щітку. По щільному полю трави йшли хвилі, разом зі щільними зеленими стеблами коливались і осінні хризантеми, тож у ніс бив густий запах якісного корму. Декілька ластівок летіли навздогін за джипом і наввипередки хапали в повітрі зляканих джипом метеликів та комах. Однак ці ластівки дуже швидко відстали від джипа, проте попереду з’явились декілька нових та почали креслити в просторі перед і позаду машини червоно-сині дуги.
Чень Чжень на повні груди вдихав п’янкий запах осінньої трави й квітів. Перед його очима було місце весняного окоту, тож як чабан він дуже турбувався про те, як на ньому ростиме трава. Сімдесят відсотків щорічного прибутку на пасовищі надходить від продажу вовни й живих овець, тож пасовище для окоту — надзвичайно дорогоцінне місце, стрижневе посеред усіх пасовищ. Чень Чжень дуже уважно дивився всю дорогу на нього, трава росла чудово, й пасовище було схоже на спеціально доглянуте пшеничне поле. Після того як бригада переїхала на нове літнє пасовище, тут не залишилося жодної юрти. Чень Чжень був глибоко вдячний вовчим зграям і конопасам, адже якби не було вовчих зграй, то це запашне пасовище давно б уже було обгризене дзеренами, зайцями та степовими гризунами. Великий плюс степових вовків був у тому, що за все літо вони не дозволили цим любителям погризти траву дістатися сюди.
Однак на цьому розкішному пасовищі Чень Чжень скрізь бачив і велику працю конопасів. Це вони, не розрізняючи дня і ночі, незважаючи на спеку й комарів, мертвою хваткою стримували жадібних і швидких коней, зганяючи їх до пасовищ у горах їсти другосортний болотник або залишки обскубленої коровами й вівцями трави, але забороняли табунам наближатись до пасовища, призначеного для окоту. Усі нації-вершники люблять коней, для них кінь — це життя. Та коли йдеться про випас худоби, скотарі вважають кінські табуни злодіями чи сараною і вдаються до застережних заходів проти них. Якби не конопаси, то на цьому, такому важливому для скотарів пасовищі, залишились би тільки купки кінського кізяка й сухостій, спалений кінською сечею. Однак чи могли кадровики й військові з селянських районів збагнути таємницю степу й скотарів?
Джип продовжував мчати, однак уже не здіймав за собою жовтої куряви, адже давня стежка, яка відпочивала ціле літо, заросла шаром дрібної трави. Скотарство теж має свій колообіг — після короткого періоду часу, протягом якого тонкий шар трави зазнає ушкоджень, земля угноюється послідом худоби й таким чином відновлюється. Тисячами років степові нації використовували цей найбільш давній, але, певно, й найбільш науковий спосіб виробництва, щоб уберегти монгольський степ. Чень Чжень довго думав, а потім не стримався й сказав до радника Сюя: