Два дзерени були з’їдені, багаття потроху згасло, однак Біліґ усе ж наказав ретельно засипати його снігом.
Хмара збільшувалась і важчала, а з верхівок гір вітер почав здувати пісок, що білою пеленою повис у повітрі. Хвацькі мисливці знову пішли до своїх снігових плотів, на яких помчали до озера. Люди мусили поспішати, щоб наповнити свої вози, поки вітер не зарівняв усі снігові ями. Закинути кілька разів гак і виловити одного дзерена було все одно, що отримати шість-сім брикетів сичуанського чаю, або більше десятка тяньцзінських сигарет марки «Хайхе», або ж п’ятнадцять-шістнадцять пляшок монгольської степової горілки. Під керівництвом Старого Біліґа мисливці перевели свої плоти на «мілину», де виловлювати кіз було легше, й старанно працювали тут гаками. Старий знову організував людей у кілька груп і розподілив роботу так, щоб ті, в кого швидше виходить працювати гаком, ловили кіз, а ті, хто швидше розмахує руками, возили їх. Плоти були недалеко від берега, тож тепер настала черга мотузок виконати свою роль: декілька здорованів стали на берегу й почали закидати довгі мотузки, ніби канати, на завантажені дзеренами плоти, а люди на плотах прив’язували один кінець мотузки до повстяної доріжки, а інший — перекидали назад на берег, люди на березі з усіх сил смикали за мотузку й підтягали повстяну доріжку до берега; потім кінець мотузки знову перекидався людям, що залишилися на озері, й вони підтягали до себе пліт. Завдяки злагодженій роботі, темп перевезень значно пришвидшився.
Нарешті тіні людей на поверхні снігового озера поглинула велика гірська тінь, а вози кожної з родин уже були перевантажені. Деякі мисливці пропонували розпалити вогнища, зробити ліхтарі й працювати вночі — перевезти дзеренів, що залишилися, на берег, скласти на купу й поставити людей з рушницями охороняти їх, а на другий день знову приїхати возами й забрати. Однак Біліґ голосно закликав усіх зупинитися. Він з осудом сказав:
— Тенґер подарував нам таку гарну годину, щоб ми забрали цих кіз. Тенґер справедливий — вовки крадуть у людей коней і овець, тож вони повинні повернути людям цей борг. Однак тепер піднявся вітер — це означає, що Тенґер хоче, аби решта кіз лишилися вовкам. Хто наважиться ослухатися Тенґера? Хто наважиться залишитися в цьому заметі? А якщо вночі почнеться завірюха й прийде вовча зграя, я хотів би побачити, хто з вас упорається з ними обома?
Усі мовчали. Старий наказав усім від’їжджати. Стомлені, але задоволені люди, підштовхуючи важкі вози, перейшли хребет, а потім розсілися по конях і возах, попрямували до місця, де отаборилася бригада.
Гарячий піт на тілі Ченя охолов, тож він не міг угамувати тремтіння. На озері й поза ним, на дорозі через хребет — скрізь залишалися людські сліди — попіл від багать, сигарети й пляшки з-під горілки, а також численні колії, прокладені возами, причому ці колії прямісінько вели до табору! Чень Чжень поквапив свого коня, під’їхав до Біліґа й запитав:
— Батьку, цього разу вовки були биті, але чи не прийдуть вони помститися? Ви ж самі завжди казали, що у вовків гарна пам’ять, вони пам’ятають, де їхня їжа, хто їх бив і хто їхні вороги.
— Так ми ж забрали небагато кіз! Більшість залишилася вовкам. Якби я був жадібним, я увіткнув би там у сніг жердину, яку б не заметало завірюхою, а потім прийшов би по решту дзеренів. Однак якби я так учинив, Тенґер не прийняв би мою душу. А ще я так не зробив, бо подумав про наших тварин. Якщо навесні вовки матимуть цих мерзлих дзеренів, вони не полізуть до нашої худоби. До того ж вовки нам зробили добру справу, і ми для них дещо залишили, тож не хвилюйся, їхній ватажок усе це врахує.
Увечері в степу господарювала заметіль, а в юрті молодих інтелігентів 2-ї бригади палав вогонь у печі. Чень Чжень згорнув томик «Неофіційної історії монголів» і сказав до Яна Ке:
— Людину, про яку розповідав Біліґ, що вона вижила, доїдаючи за вовками їжу, звали Бодончар, він був предком Чингісхана у восьмому поколінні. Рід Чингісхана — Борджигін — відгалузився саме від роду Бодончара. Зрозуміло, що наступні покоління зазнали багатьох потрясінь і змін.
— Якщо так, то без вовків — цих військових учителів і мудрих наставників — не було б Чингісхана й Золотого роду,[28] не було б мудрої й хороброї монгольської кінноти. Так, вплив вовків на монголів і справді значний.
— Слід сказати, що на Китай і на весь світ він ще значніший! Після появи Чингісхана і його кінноти історія Китаю, починаючи від династій Цзінь та Північна Сун, була повністю переписана. Навіть історія Середньої Азії, Персії, Росії, Індії та інших країн теж була повністю переписана. Відкритий китайцями порох великим шляхом, прокладеним кіннотою Чингісхана між континентами, потрапив до Європи і згодом допоміг зруйнувати феодальні фортеці на Заході, що були перешкодою для поширення капіталізму. А ще пізніше гармати повернулися на Схід, пробили двері в Китай і, зрештою, зруйнували монгольську кінноту, яка колись перевернула світ… Однак люди, які писали світову історію, роль вовків у ній викреслили. От якби попросити Тенґера стати істориком, він би, напевне, не забув про монгольських степових вовків.