Коли вони з’їхали схилом униз, шестеро їхніх телят почули череду, тож швидко побігли великими кроками навздогін за іншими вервечками возів, що виднілись удалині, мов низки сезамового насіння.
Коли вервечка возів під’їхала до виїзду з нового літнього пасовища, назустріч їм виїхала, здіймаючи клуби піску й куряви, вантажівка марки ГАЗ. Не чекаючи, поки вози поступляться йому, ГАЗ з’їхав одним боком у кювет і так по краю дороги поїхав собі далі. Коли вантажівка порівнялась із возами, Чень помітив у ній двох озброєних військових, кількох службовців із Комітету пасовища та одного вдягненого в монгольський плащ скотаря. Коли останній помахав йому рукою, Чень упізнав у ньому Доржа. Побачивши цього першокласного мисливця на вовків на відомому через зв’язок із полюванням ГАЗі, Чень відчув сильну тривогу. Поїхавши до першого воза, він спитав у Чжана Цзіюаня:
— А що, Дорж знову почав возити людей на полювання на вовків?
Однак Чжан Цзіюань сказав:
— Там же скрізь гори, а посередині — озеро й річка, вантажівка там не проїде, як же вони можуть їхати туди полювати на вовків? Напевне, вони їдуть на склади допомогти з переїздом.
Коли вони під’їхали до моріжка, з боку возів одного із загонів з’явився вершник на швидкому коні. Коли він трохи наблизився, хлопці впізнали в ньому Старого Біліґа. Старий, захеканий, але із залізним обличчям, запитав:
— Ви щойно бачили Доржа на тій машині, що проїхала?
Хлопці відповіли, що бачили. Тоді Старий сказав до Ченя:
— Ти поїдеш зі мною на місце старого табору. — А до Чжана Цзіюаня додав: — Ти поки що один поганяй воза, ми незабаром повернемося.
Чень стиха сказав до Чжана:
— Частіше обертайся й дивись на Вовчика, дивись на останній віз. Якщо Вовчик почне бешкетувати й щось на возі зламає, не чіпай нічого, зачекай, поки я повернуся.
Договоривши, він поспішив за Старим по дорозі, яку вони щойно проїхали. Старий сказав:
— Дорж точно повів тих людей полювати на вовків. Останнім часом його вміння вбивати вовків знайшло широке застосування. До того ж він гарно говорить китайською, тож став радником із питань полювання на вовків у виробничо-будівельному корпусі, а свою череду передав пасти молодшому брату, й тепер цілими днями роз'їжджає зі стрільцями в малих та великих машинах, полюючи на вовків. Він заприязнився з великими й малими чиновниками, а декілька днів тому возив на полювання керівників дивізії, і їм удалося підстрелити кількох вовків. Тож Дорж тепер став героєм полювання на вовків у цілій дивізії.
Чень Чжень запитав:
— Однак там же самі гори та річка, як же вони полюватимуть? Я не розумію.
— Один з конопасів приїхав, щоб повідомити мені, що Дорж повіз людей на місце старого табору. Я відразу ж здогадався, що він збирається робити.
— А що він збирається робити?
— На місці старого табору розкидає отруту й поставить капкани, — сказав Старий. — Старі, скалічені чи хворі вовки в Орхонському степу — бідолахи, вони самі не можуть здобувати собі їжу, а тільки підбирають маслаки в об'їдках великої зграї і з того живуть. Зазвичай вони ходять шукати й об'їдки людей та собак, і наїдаються з того, коли голодні. Щоразу, коли люди й худоба переїжджають, ці бідолахи біжать до місця колишнього табору й у купах сміття та попелу шукають щось їстівне. Вони викопують побиті цвіллю овечі шкури, смердючі маслаки, черепи й хребці овець, залишки їжі чи відцідженого молока, навіть закопаних у землю мертвих собак, хворих овець або корів чи телят, і їдять усе це. Старі скотарі в Орхоні знають це, адже іноді під час переїзду люди забувають на місці табору якісь речі, а коли повертаються туди, щоб розшукати їх, то часто помічають там сліди діяльності вовків. Скотарі вірять ламам, вони добрі й жаліють тих старих чи хворих вовків, які приходять до місць старих таборів шукати їжу, тож тільки одиниці з них можуть розсипати там отруту чи ставити пастки. А деякі старі люди під час переїзду навіть можуть навмисне залишати цим вовкам трохи якоїсь їжі.