Поряд із казаном стояла велика залізна миска для вмивання, заповнена оббілованими тушками байбаків, більшість з яких були розміром лише з долоню — тобто ще байбачата. На траві лежали декілька стулок дверей і більше десятка виплетених з вербових прутиків матів, розміром з обідній стіл, на яких були розстелені великі й малі байбачі шкурки — не менше сотні-двох. Чень Чжень із Старим Біліґом увійшли в намет і побачили там декілька стосів у половину зросту людини заввишки вже висушених байбачих шкур, кількістю приблизно більше сотні. У центрі намету стояла велика бензинова каністра висотою більше метра, вже наполовину наповнена байбачим лоєм, а поряд на землі ще була розставлена «маленька тара» — заповнені лоєм чайники й відра.
Старий кинувся з намету надвір, підійшов до залізної миски для вмивання й відсунув руків’ям батога кількох байбачат, що лежали зверху, та помітив, що внизу під ними є ще декілька самок із зовсім тонким шаром лою.
Зі злості Старий сильно ляснув батогом по мисці й закричав на начальника Вана:
— Хто це дозволив тобі вбивати самок і байбачат? Це ж власність усієї бригади! Орхонські скотарі з покоління в покоління витрачали стільки зусиль, щоб зберегти байбаків, а ви, такі сміливці, без згоди всієї бригади наважились убити стількох тварин!
Начальник Ван, уже добряче п’яний, продовжуючи їсти м’ясо й пити, не поспішаючи, сказав:
— Я б не наважився вбивати байбаків на ваших землях, але ж хіба це — ваші землі? Навіть ваша бригада увійшла до військового корпусу. Тож повідомлю вам, що це керівництво корпусу направило нас полювати на байбаків. Радник Сунь сказав, що байбаки руйнують пасовища, а також є основним харчем для вовків, щоб пережити зиму, тож якщо винищити байбаків, вовки ж і не перезимують? От керівництво корпусу й видало наказ про те, що війна на винищення вовків повинна включати й винищення байбаків заразом. Лікар з лікарні при дивізії сказав, що байбаки можуть поширювати чуму, а якщо тепер, коли в цих місцях з’явилось так багато людей, тут виникне епідемія, то хто відповідатиме? Може, ти?
Старий Біліґ довго мовчав, стримуючись, але, зрештою, вигукнув:
— Навіть якщо керівництво корпусу видало наказ, все одно — так не можна! Якщо ви винищите всіх байбаків, то як тоді скотарі будуть займатись кожум’яцтвом? А якщо збруя порветься, кінь злякається й людина травмується, хто відповідатиме? Ви шкодите виробництву!
Начальнику Вану вино вдарило в голову, тож він сказав:
— Якщо начальство сказало нам усіх винищити, значить, зрозуміло, що є відповідальні за це! А якщо ви такі розумні, то йдіть шукайте начальство і йому кажіть усе це, який сенс базікати про це тут перед нами, простими робітниками? — І кинувши погляд на лантух, причеплений до сідла Старого, начальник Ван продовжив: — Ви ж, я бачу, теж прийшли полювати на байбаків? Якщо вам дозволено, то чому нам не дозволено? Дикі тварини — це ж не ваша домашня худоба, хто їх уполював, тому вони й належать!
Від гніву в Старого аж вуса тремтіли, він сказав:
— Ось зачекай, я поїду назад і покличу конопасів, усі ці шкури й лій слід відвезти на бригаду!
— Усе це байбаче м’ясо й лій замовила їдальня керівництва корпусу, і завтра це все потрібно їм відвезти. Якщо ж ти маєш намір покликати людей і все це відняти — клич собі, але потім з тебе за це спитають. А ці шкурки також заздалегідь були замовлені високими чиновниками, і голова Бао особисто збирається відвезти їм цей товар.
У Старого опустились руки, він аж задихався від гніву й не міг говорити.
Чень Чжень холодно сказав:
— Я бачу, ви маєте чималі здібності — одним разом убили так багато байбаків! І великі тут є, й малі, навіть ще сліпі — але подивимось, на кого ви будете полювати наступного року!
Начальник Ван відповів:
— Хіба ж ви не називаєте нас «сліпим потоком мігрантів»? Ми не турбуємось про наступний рік — де є їжа, ми туди й «перетікаємо», проживемо один рік — і то добре. От ви так турбуєтеся про байбаків, а хто потурбується про бідних мігрантів?