— До мене вони, напевно, не дістануться. Я маю справи в іншому місці. Можна сказати, за горами, за ланами. Ваше завдання — подбати, щоб вони не дістали й вас.
— Але ж… після того, що ви зробили… нехай навіть вони і не повірили щодо жінок і дітей… — Очі Тауера, широко розплющені за покривленими окулярами, благали Едді сказати, що насправді той не збирався повбивати стільки люду, щоб заповнити трупами Ґренд-Армі-Плаза. Але Едді нічим не міг йому допомогти.
— Кел, послухайте. Такі типи, як Балазар, не користуються словами «вірити» і «не вірити». Вони перевіряють на міцність. Чи я налякав Шнобеля? Ні, просто вирубав. Чи я налякав Джека? Так. І якийсь час він ще боятиметься, бо в нього є трохи уяви. Чи Балазара вразить те, що я налякав Страшка Джека? Так… але рівно настільки, щоб він став обережним.
Едді перехилився через стійку, чесно дивлячись Тауерові у вічі.
— Я не хочу вбивати дітей, розумієте? Будьмо відвертими. У… ну, скажімо, в іншому місці, ми з друзями збираємося ризикувати життями якраз для того, щоб рятувати дітей. Але то людські діти. А такі, як Джек, Фігляр Постіно і сам Балазар — не люди, а звірі. Вовки двоногі. А чи виховують вовки людей? Ні. Вони виховують вовченят. Чи вовки-самці паруються з жінками людського роду? Ні, вони сходяться з вовчицями. Тож якби мені довелося це зробити — і я б зробив, не сумнівайтеся, — я б сказав собі, що знищуватиму вовків, усю зграю, до останнього вовченяти. Не більше. І не менше.
— О Господи, він говорить серйозно, — промимрив Тауер тихо, наче йому раптом забракло дихання.
— Безперечно, але зараз не про це. Важливо те, що вони прийдуть по вас. Не вбити вас, а знову схилити до того, що їм потрібно. Кел, якщо ви залишитеся тут, вони вас щонайменше покалічать. Вам є де перебути до п’ятнадцятого числа наступного місяця? Грошей вистачить? У мене їх нема, але, мабуть, я можу трохи дістати.
Подумки Едді вже перенісся до Брукліну. Балазар патронував ігри в покер у задній кімнаті цирульні Берні, це знали всі. Можливо, в будні гра й не відбувалася, але там обов’язково є хтось із касою. Готівки вистачить, щоб…
— В Аарона є трохи грошей, — неохоче сказав Тауер. — Він багато разів пропонував, а я відмовлявся. І все торочив, що мені треба у відпустку. Думаю, він мав на увазі, що треба забратися подалі від тих типів, яких ви вигнали. Йому цікаво, що їм треба, але він ніколи не запитує. Гаряча голова, але джентльмен. — Тауер всміхнувся. — Можливо, ми з Аароном вирушимо у відпустку разом, юначе. Зрештою, іншої нагоди може й не випасти.
Едді був цілком упевнений, що хіміотерапія і радіація допоможуть Ааронові Діпно триматися на ногах ще принаймні чотири роки, але вважав за краще промовчати. Він подивився на двері «Мангеттенського ресторану „Пожива для розуму“» й побачив інші двері, а за ними — вхід до печери. У якому виднів силует стрільця, що сидів, схрестивши ноги, схожий на йога з коміксу. Едді замислився над тим, чи довго він там сидить і як витримує притлумлений, але шалений передзвін тодешових дзвіночків.
— Як ви гадаєте, Атлантик-Сіті це достатньо далеко? — несміливо спитав Тауер.
Почувши це, Едді Дін здригнувся. Він уявив, як дві пухкенькі вівці — пристаркуваті, але ще смачні, — потрапляють не просто до вовчої зграї, а до величезного міста, що кишить цими тварюками.
— Тільки не туди, — категорично заявив він. — Куди завгодно, але не туди.
— Як щодо Мену чи Нью-Гемпширу? Ми могли б зняти котедж на озері до п’ятнадцятого липня.
Едді кивнув. Він був міським хлопцем, тож погано уявляв, щоб на півночі Нової Англії теж водилися бандити, які носили б картаті кепки і жилети та любили наминати сендвічі з перцем і попивати «Руфіно».[56]
— Це вже краще, — сказав він. — А поки будете там, пошукайте собі адвоката.
Тауер розреготався. Едді дивився на нього, схиливши голову набік, і теж трохи всміхався. Йому завжди подобалося смішити людей, але ще більше подобалося знати, з чого, в біса, вони регочуть.
— Вибачте, — насміявшись, сказав Тауер. — Просто Аарон був адвокатом. А його сестра і двоє братів, усі молодші, і нині адвокати. Вони люблять похвалятися бланками своєї контори: мовляв, на них унікальна «шапка», ні в кого в Нью-Йорку, а можливо, навіть у всіх Штатах, такої нема. Вона містить одне-єдине слово: «ДІПНО».
— Це полегшить справу. Доручіть містерові Діпно, щоб він підготував контракт, поки ви будете відпочивати в Новій Англії…
— Ховатися в Новій Англії, — похмуро уточнив Тауер. — Відсиджуватися.