— Чотири дні до зборів і дев’ять — до Вовків, — підсумував Роланд. — Цілком імовірно, що це наш останній шанс побесідувати спокійно, сидячи, з ясними головами. Ми тут ненадовго, тож почнімо. — Він простягнув руки, одну Джейкові, другу Сюзанні. За мить усі п’ятеро з’єднали долоні, утворивши маленьке коло. — Ми бачимо одне одного?
— Бачу тебе дуже добре, — сказав Джейк.
— Дуже добре, Роланде, — кивнув Едді.
— Ясно, як день, — всміхнулася Сюзанна.
Юк, котрий саме нюхав траву неподалік, не сказав нічого, але натомість озирнувся і підморгнув.
— Отче? — підняв брови Роланд.
— Бачу і чую тебе дуже добре, — погодився Каллаген, злегка всміхаючись, — і радий, що ви втаємничуєте мене в свої справи. Принаймні поки що.
ДВА
Роланд, Едді й Сюзанна чули більшу частину Джейкової розповіді, Джейк і Сюзанна — більшу частину розповіді Роланда й Едді. Тепер Каллаген вислухав обидві історії (як сказав він пізніше, «на двох сеансах поспіль побував»). Він слухав з широко розплющеними очима, періодично розкриваючи від подиву рота.
Коли Джейк дійшов до того місця, де він ховався в шафі, Каллаген перехрестився. До Едді ж панотець звернувся з питанням:
— Ти ж несерйозно говорив, що вбиватимеш жінок і дітей? Ти блефував, так?
Едді підвів погляд у небо, по якому повзли важкі хмари. На його губах грала ледь помітна усмішка. Він знову глянув на Каллагена і відповів:
— Роланд казав мені, що ти останнім часом займаєш надто священицькі позиції.
— Якщо ти говориш про те, щоб перервати вагітність твоєї дружини…
Едді підняв руку.
— Я не маю на увазі щось конкретне. Просто в нас тут є робота, і нам потрібно, щоб ти допоміг її виконати. І менше за все нам зараз хочеться відволікатися на твої католицькі нісенітниці. Тож нехай буде так, я блефував, ідемо далі. Тебе це влаштовує? Фадда?
Тепер Едді всміхався напружено й роздратовано. На його вилицях проступили яскраві плями. Каллаген дуже уважно на нього подивився і кивнув.
— Так, — сказав він. — Ти блефував. Авжеж, облишмо це.
— Добре. — Едді подивився на Роланда.
— Перше питання — до Сюзанни, — сказав стрілець. — Дуже просте: як ти почуваєшся?
— Чудово, — відповіла вона.
— Правду кажеш?
Вона кивнула.
— Авжеж, кажу спасибі.
— Головний біль тут не турбує? — Роланд потер свою ліву скроню.
— Ні. І тривожність, яку я відчувала після заходу сонця й перед самим світанком, як рукою зняло. Подивіться на мене! — Вона провела рукою по своїх грудях, спустилася до талії, до правого стегна. — Я трохи схудла. Роланде… Я читала, що в деяких тварин — м’ясоїдних, як дикі коти, й травоїдних, як олені й кролики, — плід розчиняється, якщо обставини не сприяють його виношуванню. Ти не думаєш, що… — Вона замовкла, з надією дивлячись йому в очі.
Роланд дуже хотів, щоб ця чарівна думка справдилася, але не міг цього підтвердити. А приховувати від ка-тету правду тепер виключалося. Тож він похитав головою. Сюзанна поникла.
— Я спостерігав: спить вона тихо, — втрутився Едді. — Жодних ознак Мії.
— Розаліта каже те саме, — докинув Каллаген.
— Та дамочка за мною стежить? — підозріливим тоном Детти спитала Сюзанна. Але вона всміхалася.
— Час від часу, — визнав Каллаген.
— Облишмо тему Сюзанниної дитини, — сказав Роланд. — Треба поговорити про Вовків. І не тільки про них.
— Але, Роланде… — почав Едді.
Роланд підняв руку.
— Я знаю, скільки в нас інших проблем. І які вони нагальні. Але ще знаю, що ми можемо загинути тут, у Кальї Брин Стерджис, якщо не зосередимося на головному. А мертві стрільці нікому не допоможуть. І не підуть далі. Ви згодні? — Він обвів їх поглядами. Ніхто не відповів. Десь віддалік співали чистими, радісними й невинними голосами діти. Щось про комалу.
— Проте є одне питання, яке нам слід обговорити, — визнав Роланд. — Воно стосується тебе, отче. І Печери дверей. Чи погодишся ти зайти в ті двері й повернутися до своєї країни?
— Ти жартуєш? — Каллаген просяяв. — Шанс повернутися назад, бодай на короткий час? Одне твоє слово — і я там.
Роланд кивнув.
— Сьогодні ближче до вечора ми з тобою прогуляємося нагору, і я проведу тебе крізь двері. Ти ж знаєш, де той пустир?
— Авжеж. В іншому житті я бував там тисячу разів.
— Ти все зрозумів про поштовий індекс? — уточнив Едді.
— Якщо містер Тауер виконав усе, як ти йому наказував, то індекс буде записано на дощаному паркані, з боку Сорок шостої вулиці. До речі, чудово придумано.