Выбрать главу

Люди здивовано забубоніли, всі голови повернулися до Джеймі Джефордса. Тіанів дідо, стоячи біля внука, спромігся випростати сутулу спину і на секунду-дві гордовито випнути запалі груди. Едді лишалося тільки сподіватися, що дідуган не виступатиме, почувши продовження. Якщо він заперечить і те, що почує зараз від Роланда, їхнє завдання ускладниться. Щонайменше доведеться схопити Слайтмена та Енді раніше. А якщо Фінлі О’Теґо не почує голоси цих двох до дня появи Вовків, це викличе підозри. Едді відчув, що Сюзанна поворухнула пальцями руки, якою стискала його передпліччя. Схрестила їх на щастя.

ЧОТИРИ

— Під тими масками не живі істоти, — повідомив Роланд. — Вовки — це повсталі з мертвих слуги упирів, що правлять Краєм грому.

Цю ретельно вигадану нісенітницю зустріли охканням і бурмотінням.

— Таких, як вони, мої друзі Едді, Сюзанна та Джейк називають зомбі. Їх не можна вбити ні з лука, ні з арбалета, ні кулею, якщо не поцілиш у мозок чи серце. — Для наочності Роланд постукав себе по лівому боці грудей. — І, авжеж, коли вони здійснюють набіги, то під одягом мають важку броню.

Хенчик закивав. Так само вчинили ще декілька старших чоловіків і жінок, фолькен, які добре пам’ятали навіть не одну, а дві появи Вовків.

— Це багато чого пояснює, — мовив манні. — Але як…

— Влучити їм у голову нам не до снаги, бо під каптурами в них шоломи, — вів далі Роланд. — Але таких істот ми бачили в Ладі. Їхня слабкість — отут. — Він знову постукав себе в груди. — Живі мерці не дихають, але над їхніми серцями є щось на зразок зябер. Бронею вони їх не прикривають, бо інакше загинуть. Саме туди ми маємо цілити.

Люди стали перемовлятися, обговорюючи почуте. А потім пролунав голос Діда, пронизливий і схвильований:

— Святая правда, кожде слово, бо ж Моллі Дулін підбила одного тарілкою, хоч і не впрост, але тварюка впадла!

Сюзанна так стиснула руку Едді, що він відчув її короткі нігті. Проте, глянувши на неї, він побачив, що вона широко всміхається, не в змозі стриматися. Такий самий вираз був на обличчі у Джейка. «У важку хвилю старий демонструє дивовижну кмітливість, — подумав Едді. — Вибач, що сумнівався в тобі. Нехай тепер Енді й Слайтмен доповідають про це лайно собаче!» Він запитував у Роланда, чи вони там (безлике «вони» уособлював голос Фінлі О’Теґо) повірять у ці небилиці. «За всі ті роки, що цей бік Вайє потерпав від їхніх набігів, вони втратили лише одного бійця, — відповів Роланд. — Думаю, вони повірять у будь-що. На цьому етапі найвразливіше їхнє місце — самовтіха».

— У Вовчий вечір приводьте своїх близнюків сюди на сьому годину, — сказав стрілець. — Деякі жінки… Сестри Орізи, як ви вже здогадалися… складуть списки на грифельних дошках і викреслюватимуть кожну пару дітей, яка прибуватиме. Я сподіваюся, що до дев’ятої години кожне прізвище буде викреслено.

— Моїх дітей ти не викреслиш! — розлючено крикнув хтось із задніх рядів. Розштовхавши кількох людей, власник голосу вийшов уперед і став поряд із Джейком. То був присадкуватий чоловік, який володів клаптем рисового поля далі на південь від Кальї. Попорпавшись у безладді своїх недавніх спогадів (так, у безладді, проте жодного спомину стрілець не викидав), Роланд нарешті знайшов ім’я й прізвище. Ніл Фарадей. Один з тих небагатьох, кого не було вдома, коли Роланд і його ка-тет об’їжджали ферми та ранчо… чи принаймні для них його не виявилося вдома. Роботящий, за словами Тіана, і так само питущий. Саме так він і виглядав: темні кола під очима і переплетіння пурпурових судин на щоках. Брудний м’ятий одяг. Втім, Телфорд і Тук кидали на нього вдячні, хоч і здивовані погляди. «Ще одна розсудлива людина в цьому бедламі, — промовляли їхні очі. — Дякувати богам».

— Все їдно ’ни бруть ’тей і спалять то село к бісу, — проговорив він з таким сильним акцентом, що розбирати його слова було дуже важко. — Та я їй-бо ідам кождого з свого гнізда, хай тіко трійко лишиця. — Фарадей обвів натовп презирливим поглядом. — А ви горіть к бісовій матері, як такі дурні. — 3 цими словами він знову пірнув у натовп, залишивши здивованих людей перетравлювати сказане. Його нерозбірлива тирада сильніше вплинула на юрбу (принаймні так здалося Едді), ніж полум’яні промови Телфорда й Тука, разом узятих.

«Він, може, й бідний, як церковна миша, але кредит у Тука на наступний рік йому гарантовано, — подумав Едді. — Звісно, якщо на той час від магазину не лишиться саме згарище».

— Сей Фарадей має право на власну думку, але я сподіваюся, що за найближчі кілька днів він її змінить, — сказав Роланд. — Надіюся, що ви, люди, його переконаєте. Бо інакше в нього залишиться не троє дітлахів, а жодного. — Підвищивши голос, він спрямував його туди, де стояв, набурмосившись, Фарадей. — Отоді він побачить, що таке — обробляти свій клапоть землі без жодної помочі, лише з жінкою і двома мулами.