— Та пусте, гази, — заспокоїла вона його і всміхнулася. Цій усмішці Роланд не повірив: надто несправжньою вона йому здалася. Довкола її очей він помітив зморшки від напруження. — Пундиць учора переїла. — І не встиг Едді й рота розкрити, щоб спитати її ще про щось, Сюзанна знову повернулася до Каллагена: — Як маєш нам ще щось сказати, то кажи, дорогенький.
— Гаразд, — погодився Каллаген. — У мене є річ, що має величезну владу. Хоч звідси до моєї церкви у Кальї, де сховано цей предмет, багато коліс, але я думаю, що вона вже озивалася до вас. І переносити у стан тодешу — це лише одне з усього, на що вона здатна. — Він глибоко вдихнув і випустив повітря з легень. — Якщо ви зробите нам послугу — я кажу «нам», бо Калья тепер і моє селище, я сподіваюся тут дожити віку й бути похованим тут, — про яку я прошу, то я віддам вам це… цю річ.
— Я востаннє попереджаю, щоб ти такого не казав, — відрізав Роланд так грубо, що Джейк перелякано на нього озирнувся. — Це безчестя для мене й мого ка-тету. Ми будемо зобов’язані вам допомогти, якщо з’ясуємо, що ваша Калья на боці Білості, а ті, кого ти кличеш Вовками, вороги з краю пітьми: руйнівники Променів. Ми не беремо винагороди за свої послуги, ви не повинні навіть пропонувати її. Якщо котрийсь із твоїх товаришів, той, кого ти звеш Тіаном, чи той, чиє ім’я Оверголсер…
(Едді хотів було виправити стрільцеву вимову, та потім вирішив тримати рота на замку — коли Роланд розлючений, краще мовчати.)
— …то була б інша справа. Вони знають лише легенди. Але ти, сей, володієш щонайменше однією книжкою, яка мала б тебе дечого навчити. Так, я сказав, що ми торгуємо свинцем. Та це не робить із нас найманих убивць.
— Гаразд, гаразд…
— Що ж до тієї речі, яку ти маєш, — перервав Роланд Каллагена, підвищуючи голос, — то ти й сам радо її здихаєшся. Вона лякає тебе, чи не так? Навіть якщо ми вирішимо оминути твоє містечко, ти благатимеш нас забрати її з собою, адже так? Так?
— Так, — з нещасним виглядом кивнув Каллаген. — Правду кажеш, і я дякую. Але… я трохи чув, про що ви розмовляли… випадково дізнався, що ви хочете повернутися… як кажуть манні, переправитися… і не до одного місця, а до двох… а може, й понад це… а ще час… я чув, як ви говорили про те, щоб поцілити у час, як з револьвера…
На обличчі Джейка промайнуло розуміння й подив, що межував із шоком.
— Котра саме? — спитав він. — Не може бути, щоб це була та рожева з Меджису, бо Роланд побував усередині неї, але інша ніколи не відправляла його в тодеш. То котра з них?
Щокою Каллагена скотилася сльоза: одна, потім друга, — і він неуважно змахнув їх рукавом.
— Я не наважився нічого з нею зробити, але я її бачив. І відчував її владу. Господи Ісусе, допоможи. В моїй церкві під мостинами підлоги лежить чорна Тринадцятка. І тепер вона ожила. Ви розумієте? — Він глянув на них мокрими від сліз очима. — Ожила.
І Каллаген затулив обличчя долонями.
ДЕСЯТЬ
Коли священик зі шрамом на лобі пішов до своїх товаришів, стрілець ще довго дивився нерухомим поглядом услід. Стояв, заклавши великі пальці рук за пояс своїх старих полатаних джинсів, і здавалося, що так може простояти вічність. Проте, коли Каллаген зник з поля зору, Роланд повернувся до своїх друзів і рвучко, грубо махнув рукою в повітрі: усі до мене. Коли вони підійшли, він присів навпочіпки. Едді з Джейком вчинили так само (що ж до Сюзанни, то сидіти навпочіпки було для неї мало не стилем життя). Заговорив стрілець різким і уривчастим тоном.
— У нас мало часу, тож я хочу, щоб усі ви сказали мені, не роздумуючи: чесний чи ні?
— Чесний, — без вагань відповіла Сюзанна. І майже одразу скривилася та притисла руку нижче лівої груді.
— Чесний, — сказав Джейк.
— Есний, — прокоментував Юк, хоч його й не питали.
— Чесний, — сказав Едді. — Але погляньте. — Він узяв на краю вогнища галузку, яку не торкнув вогонь, прогріб місце на землі, звільнивши його від глиці, й написав на чорній землі:
— Це насправді чи це «Меморекс»?[20] — спитав Едді. Помітивши спантеличений Сюзаннин вираз, розтлумачив: — Це просто збіг чи щось означає?
— Хтозна, — сказав Джейк. Вони розмовляли тихо, понахилявши голови одне до одного над письменами на землі. — Це як дев’ятнадцять.
— Думаю, це лише збіг, — відповіла Сюзанна. — Адже не в усьому, що трапляється нам на шляху, слід вбачати руку ка. Ці імена навіть звучать по-різному. В нашому світі Калья — це іспанська назва… як багато тих слів, які ти пам’ятаєш з Меджису, Роланде. Здається, вона перекладається як вулиця чи майдан… точно не скажу, бо іспанську вчила ще в старших класах. Але якщо я не помиляюся, то є певний сенс у тому, що це слово використовують як префікс до назви містечка чи до цілої низки містечок, як це роблять у цих краях. В цьому щось є. А от Каллаген… — Вона стенула плечима. — Яке це прізвище? Ірландське? Англійське?
20
«Це насправді чи це „Меморекс“?» — рекламне гасло компанії «Меморекс», виробника електроніки, започатковане 1972 р.