— Сей Каллаген має слушність, — підтвердив Едді. А потім, Коли Енді знову посунув уперед: — Зачекай хвильку, Енді. Залишся, прошу. — Було щось абсолютно дивне в тому, як швидко він призвичаївся так говорити. Енді охоче зупинився і обернувся до Едді. Його сині очі палахкотіли. Едді мав близько тисячі питань про тодеш, але в ту мить його більше цікавило дещо інше.
— Ти знаєш про цих Вовків.
— О так. Я сказав сеєві Тіану. Він дуже розгнівався. — І знову Едді розчув у голосі Енді якусь самозадоволеність… та, звісно, це його і вразило. Адже робот, навіть вцілілий зі стародавніх часів, не міг зловтішатися з труднощів людей? Чи міг?
«А коротка ж у тебе пам’ять, зайчику, вже й забув про монопоїзд?» — спитав голос Сюзанни в його голові, а до нього приєднався Джейків голос. Блейн негідник. А тоді пролунав його власний голос: Якщо ти, друже Едді, сприйматимеш цього типа як звичайнісінький ворожильний автомат на карнавалі, тоді ти заслуговуєш на все, що тебе може спіткати.
— Розкажи про Вовків, — попрохав Едді.
— Що ви хочете почути, сей Едді?
— Для початку — звідки вони з’являються. Де те місце, де вони спокійно можуть задерти ноги на стіл і голосно перднути? На кого вони працюють? Чому крадуть дітлахів? І чому ті, кого вони забирають, повертаються додому руїнами? — Аж раптом його осяяло інше питання. Те, що було на поверхні. — А ще звідки ти дізнаєшся, що вони йдуть?
Усередині Енді заклацало, тривало це довго, мабуть, цілу хвилину. Коли Енді знову заговорив, його голос змінився. Він нагадав Едді поліцейського на прізвище Босконі, з тих часів, коли він ще жив у бідняцькому районі. Ділянкою роботи Боско Боба, як його називали, була Бруклін-авеню. Якщо ти просто зустрічав його, коли він неквапом прогулювався вздовж вулиці, крутячи в руках свого кийка, Боско заговорював до тебе так, наче ти людська істота і він, відповідно, теж: як життя, Едді, як там твоя матінка, твій ні-до-чого-не-здатний брат, чи запишешся ти в учнівську команду Поліцейської спортивної ліги, окей, побачимося в спортзалі, гляди, не кури, гарного тобі дня. Та якщо він запідозрив тебе в чомусь протиправному, Боско Боб перетворювався на чувака, якого б ти волів обходити десятою дорогою. Той офіцер Босконі вже не усміхався, і очі за окулярами нагадували кригу на калюжі у лютому (місяці, який тут, на цьому боці Великого Казна-що, називали Часом Козла). Боско Боб ніколи не бив Едді, проте кілька разів (один раз після того, як якісь розбишаки підпалили крамницю Ву Кіма) йому здавалося, що той недоносок у синій формі його таки відлупцював би, якби Едді забракло клепки й він почав огризатися. То не була шизофренія, принаймні не в тому чистому вигляді, як у Детти/Одетти, але до неї було недалеко. Існувало дві версії офіцера Босконі. В одній версії він був добрим хлопцем. А в другій — копом.
Коли Енді заговорив знову, його голос більше не звучав, наче в того добродушного й трохи недоумкуватого дядечка, який беззастережно вірив у всі ті історії в дешевих журналах про хлопчика-алігатора і про те, що Елвіс не помер та живе в Буенос-Айресі. Цей, інший Енді говорив відсторонено та якось мертво.
Як справжній робот.
— Ваш пароль, сей Едді.
— Га?
— Пароль. У вас десять секунд. Дев’ять… вісім… сім…
Едді згадав шпигунські фільми, які він бачив.
— Тобто я маю сказати щось на кшталт: «В Каїрі квітнуть троянди», а ти маєш відповісти: «Лише в садку у місіс Вілсон», а потім я скажу…
— Пароль неправильний, сей Едді… два… один… нуль. — У нутрощах Енді пролунав низький глухий звук, що видався Едді вкрай неприємним, — наче лезо гострого різницького ножа розітнуло шмат м’яса і встромилося в дерево дошки. Він уперше впіймав себе на думці про Древніх, які, поза сумнівом, створили Енді (а може, то були люди, що жили ще до Древніх, скажімо, Супердревні — хто їх там зна?). І якщо звироднілі рештки їхнього племені в Ладі були представниками цього народу, то Едді не хотів би з ними познайомитися.
— У вас є ще одна спроба, — промовив холодний голос. Він був трохи подібний до того голосу, що запитував Едді, чи він, бува, не хоче почути свій гороскоп, але подібність була віддаленою. — Хочете спробувати знову, Едді з Нью-Йорка?
Едді міркував швидко.
— Ні, — сказав він. — Не хочу. Інформація конфіденційна, ге?
Кілька клацань. Потім:
— Конфіденційна: не для розголосу, службова, як інформація у даному документі чи на к’ю-диску. Доступ обмежено колом осіб, що мають право на використання такої інформації. Для санкціонованого доступу слід повідомити пароль. — Чергова пауза для обдумування, і Енді сказав: — Так, Едді. Ця інформація конфіденційна.