Головлікар на прізвище Халамейзер акуратно поклав течки з документами на край столу, звів руки догори, знову взяв течки до рук і лише тоді висловився:
- Та ви ж знаєте, як у нас зараз із кадрами, фінансами… тут он півтора терапевти лишилося, та й ті погрожують до Португалії на заробітки здиміти. А де для моргу людей знайдеш? Персонал маю на увазі. А цей таким серйозним видався, п’яниць порозганяв, десь нормальних санітарів знайшов. Щоправда, свій город скопати я б їм не довірив. Але для такої служби, як морг - цілком придатні.
- Підозрюю, що ці ваші “нормальні” колись разом із ним, як у них кажуть, строк на зоні мотали. А тому на пенсію не заробили. От і прибилися на покійницьку службу. До речі, він у вас під яким прізвищем наймався?
- Як під яким? Під своїм. Баринов Зіновій Наумович. Освіта, щоправда, середня спеціальна, але посада дозволяє.
- А дайте-но його трудову книжку. Думка є одна.
Головлікар хоч і був гладеньким, але блискавично - от уже точно одна нога тут, а друга там - віднайшов потрібну течку і видобув із неї потрібний документ.
- Все точно! - сказав начальник міліції, ледь глянув на обкладинку документу. - Щоб ви знали, трудова книжка - то єдиний документ, який не міняють при зміні прізвища. Просто закреслюють старе і вписують нове. Тож ваш Баринов більшу частину життя проходив як Рейтаровський. Що й слід було довести. Халамейзере, спасибі. Вас я більше не затримую, здайте документи черговому під розписку - і… а до речі, де вас мої хлопці знайшли?
- Як де? Там, де й усіх. У попа на Йордані.
- Вас? У попа?
- Ой, Діденко, не робіть із себе антисеміта! Можна подумати, що Ісус Христос не був євреєм. То чому би бідному єврею Халамейзеру та не погуляти на православній Водохрещі? Ви ж до нашого ребе на Пурим заходите. Тільки не кажіть, що по службі.
І доки Діденко гарячково розмірковував, що йому відповісти, Халамейзер встиг вискочити за двері, кинувши наостанку: “Христос хрестився!”
- Маріє, я знаю, про що ви зараз думаєте.
- І про що ж?
- Про те, що якби у нашому райцентрі окрім церкви і синагоги була ще й мечеть, то і її начальник міліції відвідував би на кожний… як це його… байрам, здається.
- Ні, я про зовсім інше. Якщо наш начальник міліції такий розумний і все знає, то для чого він попросив мене залишитися? Ще раз сказати, що я гарно виглядаю? Спасибі. Це все? Я передам своєму чоловікові, він буде радий.
Якщо чесно, то розмовляла я з ним отак от - ввічливо, але сухо - бо мала на це причину. Мені було кривдно за брата. Адже він сам одразу зачепився за версію причетності синка “скаженого комісара” до зникнення Семена Григоровича. А цей що? Сказав йому: цить! - а сам узявся розробляти цю версію. Хіба ні? Он як сипав фактами зі “славної біографії” цього вишкребка.
- На компліменти, Маріє, я не мастак. Вашого брата, котрий мій підлеглий, все одно не перевершу. Ви би послухали, як він мені ваші дедуктивні здібності розхвалює. Часом справді хочеться вас обох місцями поміняти - для користі справи.
- Ну дістали вже! Нема у мене ніяких здібностей, ніякої дедукції.
- А чого ж про вас по району легенди ходять?
- А ви більше слухайте не легенди, а те, що люди по ділу кажуть.
- Я вас тому й попросив залишитися. Будь ласка, поясніть, як ви дізналися про нелегальне поховання, та ще й у потрібний момент, з усіма речовими доказами і свідками?
- Скажу, коли поясните, звідки ви все про Рейтаровського знаєте - і чому він на Баринова перехрестився, і за що сидів, а за що НЕ сидів. Ні, звідки - то ясно. Ще не всі архіви згоріли. Але ЧОМУ ви це знаєте? Оце питаннячко.
- Додайте ще, що я на третю зірочку перед пенсією заробляю коштом вашого брата. Та ні, якщо чесно, то не світить мені ніяка нагорода. Бо я найголовніше проґавив, мов той шмаркатий сержант. Доки ваш брат кучугури перекопував, а я в папірцях копирсався, злочинець, боюся, головний речовий доказ знищив повністю і безповоротно.
- Що маєте на увазі?
- Те, що на поверхні лежало. Автонаїзд! Отже - машину треба було шукати зі слідами свіжого де-те-пе. Ми, хвалити Бога, не Київ, і більшість народу у нас усе ж таки пішки ходить, тому за пару днів усе, що на колесах, перевірили б. А тепер от - сиди, молися, щоб експерт бодай якусь зачіпочку знайшов. Це колись у нас СТО була одна на всю область і за півроку в чергу записувалися. А зараз он такі, як ваш Вася Дизель, на кожному кілометрі. І відрихтують, і відремонтують, і підмонтують… і вимиють. І ніде цього не зафіксують.
- То воно виходить, що ви мого брата фактично від чергової халепи врятували?
- Стосовно халепи - то наша з вашим Олексієм службова справа. А наша з вами, Маріє, ще не з’ясована. Повторюю питання: як ви дізналися, де, коли і як будуть ховати загиблого Панченка? Ні, не так…
- А як? Звідки я дізналася, що він загинув?
- …І що його заховали в морзі і ось-ось потай закопають.
- Я ж вам казала, що тільки слухаю, що люди говорять. Навіть не розпитую навмисне. Ви всі занадто довіряєте папірцям і телефонові. От наприклад: подзвонили до моргу вчасно. Там відповіли, що нікого схожого немає, ви й заспокоїлися. Замість піти і на власні очі перевірити. Там же не сотня лежить, самі ж казали - ми не Київ.
- Один-нуль. Будь ласка, далі.
- Про те, що у районному морзі бардак, я ще коли почула?… ой, та це ж якраз того дня було, коли Семен Григорович на поминки поїхав! Про плутанину з покійниками розповідали… не пригадую, хто, але це не важливо. Друге: наше агентство ОБС…
- Що-що?
- Одна Баба Сказала. Про те, що у нас учитель зник, знають, здається, вже навіть у Молдавії. Тому якби з’явився десь хтось незнайомий, одразу би до нього приміряли: а це не той, котрого у Великих Колодах шукають?
- Та ми ж теж фотографії і орієнтировки розіслали…
- А їх хтось зараз читає? Ви своє фото повісьте на щиті “Їх розшукує міліція”, станьте поряд - і побачите. Всі йтимуть повз і ніхто й не почухається.
- Жартики у вас, Маріє.
- Та ні, зараз не до жартів. Отож - ворогів у Панченка не було, зла на нього теж ніхто не тримав, з підозрілими елементами не водився. Що ж виходить? Нещасний випадок. Він не мисливець - на відміну від вас, зимовою риболовлею теж не захоплювався. Тому ні в лісі, ні під льодом нема чого шукати. Що залишається? Нещасний випадок.
- А хулігани?
- А що хулігани? Чи ви їх не знаєте? Якби побили, то так би на дорозі й кинули. Перший-ліпший перехожий наштовхнувся б і в міліцію подзвонив. То що залишається? Хтось машиною збив, він же й приховав.
- Можна було в кювет скинути і снігом присипати…
- Це б забагато часу забрало, та й люди б могли побачити. Ще ж не пізно було.
- А це ви звідки знаєте?
- Чоловік куми розказав, котрий з адміністрації. Він теж на тих поминках був і бачив через вікно, як Панченко з порожньою каністрою йде у бік станції. Через вікно побачив, отже надворі ще видно було. А цей що вам розповідав? “Ка-ве-ен” із сином дивився, коли тіло підкинули? Подивіться у програмку: “ка-ве-ен” іде тоді, коли вже добряче темно. Каже - ще теплого привезли? Бреше! Покійний на той час уже і охолов, і задубів.
- Два-нуль, Маріє. Такі алібі лише з переляку придумують.
- А чого тобі боятися і алібі вигадувати, якщо ти не винний? Але то вже я потім подумала. А спершу - що це зробив хтось просто до моргу причетний. Тіло кудись тягати - небезпечно. А так - зробив вигляд, що у лікарню збирається везти, а завіз… от куди можна завезти тіло, щоб приховати вже напевне?
- Три-нуль! І знаєте, Маріє, тільки-но люди почують, що ми Рейтаровських… чи як їх там - Баринових у капезе зачинили, то одразу свідки з’являться! Мовляв: пригадав, як на власні очі бачив підозрілу машину, до якої водій запихав людину, підозріло схожу на мертву.
- Еге ж! А не повідомив одразу, бо подумав, що то кум кума п’яного додому везе. Щоб ви знали - найлегше казати правду про те, до чого сам не причетний.
- Здається, зрозумів хід ваших думок. Але чому вас осінило, що поховання мало статися саме сьогодні? Ви ж не сказали: пошукай. Ви сказали: подивись, чи нікого не ховають.