— До біса, — перебив його Малюк, — я, здається, вже повідомив вам, як мене звуть.
— Ну, гаразд, нехай буде Малюк. Все одно ненадовго. А як вам подобається сеньйорито Уріке, га? Непогано звучить задля різноманітності?
— Не пам'ятаю, щоб я коли-небудь грав роль сина, — сказав Малюк. — Якщо в мене і були батьки, то вони пішли на той світ приблизно тоді ж, коли я вперше запищав. У чому ж полягає ваш план?
Текер, притулившись до стіни, підніс свою склянку і подивився на її світло.
— Тепер, — сказав він, — ми дійшли до питання про те, чи бажаєте ви взяти участь у цій справі і наскільки далеко ви згодні зайти.
— Я пояснив вам, як потрапив сюди, — просто відповів Малюк.
— Відповідь гарна, — сказав консул. — Але цього разу вам не доведеться заходити так далеко. План мій такий. Після того, як я витатуюю на вашій руці цю торгову марку, я повідомлю старого Уріке. А поки що розкажу вам усе, про що мені вдалось дізнатися з їхньої сімейної хроніки, щоб вам обдумати теми для розмови. Зовнішність у вас підхожа, ви розмовляєте іспанською, вам відомі всі факти, ви можете розказати про Техас, татуювання на місці. Коли я повідомлю їм, що законний спадкоємець повернувся і хоче знати, чи приймуть його і простять, що тоді буде? Вони примчать сюди і кинуться вам на шию. Завіса опускається, глядачі йдуть перекусити та прогулятися по фойє[278].
— Ви договорюйте, — сказав Малюк. — Я щойно розсідлав свого коня у вашому таборі, приятелю, і раніше зустрічати вас мені не доводилось. Але якщо ви маєте на меті задовольнитися батьківським благословенням, я, мабуть, дуже помилився щодо вас.
— Дякую вам, — сказав консул. — Я давно не зустрічав людини, яка так добре стежила б за ходом моєї думки. Усе інше зовсім просто. Якщо вони приймуть вас навіть ненадовго, цього буде цілком достатньо. Не давайте їм тільки часу розшукувати родимку на вашому лівому плечі. Старий Уріке завжди тримає у себе в домі від п'ятдесяти до ста тисяч доларів у маленькому сейфі, який легко можна відкрити за допомогою гачка для черевиків. Дістаньте ці гроші. Половина піде мені — за татуювання. Ми поділимо здобич, сядемо на який-небудь мандрівний пароплав і подамося до Ріо-де-Жанейро. А Сполучені Штати нехай проваляться крізь землю, якщо вони не можуть обійтися без моїх послуг. Que dice, Senor?[279].
— Це мені подобається, — сказав Малюк, кивнувши головою. — Я згоден.
— Отже, тримай руку, — сказав Текер. — Вам доведеться посидіти під замком, поки я наводитиму на вас орла. Ви можете жити тут, у задній кімнаті. Я сам собі готую, і я забезпечу вас усіма зручностями, які тільки дозволяє мені мій скнарний уряд.
Текер призначив термін один тиждень, але минуло два тижні, перш ніж малюнок, який він терпляче наколював на руці Малюка, задовольнив його. Тоді Текер покликав хлопчака і надіслав своїй майбутній жертві такого листа:
«El Senor Don Santos Urique La Casa Blanca.
Дорогий сер!
Дозвольте повідомити вам, що в моєму домі перебуває як гість молодий чоловік, котрий прибув кілька днів тому в Буенос-Тієррас із Сполучених Штатів. Не бажаючи вселяти надій, які можуть не справдитись, я все ж таки маю деякі підстави припускати, що це ваш давно втрачений син. Можливо, вам варто було б приїхати побачити його. Якщо це дійсно ваш син, то мені здається, що він мав намір повернутися додому, але коли прибув сюди, у нього не вистачило на це сміливості, оскільки він не знав, як буде прийнятий.
Ваш покірний слуга.
Томсон Текер».
За півгодини, що для Буенос-Тієррас дуже швидко, старовинне ландо[280] сеньйора Уріке під'їхало до будинку консула. Босоногий кучер голосно підганяв і настьобував пару товстих, незграбних коней.
Високий чоловік із сивими вусами вийшов з екіпажа і допоміг зійти пані, одягненій у глибоку жалобу.
Обидва поспішно увійшли до будинку, де Текер зустрів їх найвишуканішим дипломатичним уклоном. Біля письмового столу стояв стрункий молодий чоловік із правильними рисами засмаглого обличчя і гладко зачесаним чорним волоссям.
Сеньйора Уріке поривчастим рухом відкинула свою густу вуаль. Вона була вже не молода, і її волосся починало сріблитись, але повна, ставна фігура і свіжа ще шкіра з оливковим відливом зберігали сліди вроди, властивої жінкам провінції басків[281]. Коли ж вам вдавалося зазирнути їй в очі і прочитати безнадійний смуток, що зачаївся в їхніх глибоких тінях, ви розуміли, що ця жінка живе тільки спогадами.
278
Фойє — приміщення в театрі біля глядацького залу, де можуть перебувати глядачі перед виставою або в антрактах.