Вона подивилася на молодого чоловіка довгим поглядом, сповненим болісного запитання. Потім відвела свої великі темні очі від його обличчя, і погляд її зупинився на його лівій руці. І тут з глухим риданням, яке немов потрясло всю кімнату, вона вигукнула: «Сину мій!» — і пригорнула Малюка Льяно до свого серця.
Через місяць Малюк, за викликом Текера, прийшов до консульства.
Він став справжнім іспанським caballero. Костюм його був явно американського виробництва, і ювеліри недаремно попрацювали на Малюка. Більш ніж солідний діамант виблискував на його пальці, коли він скручував собі цигарку.
— Як справи? — запитав Текер.
— Та ніяк, — спокійно відповів Малюк. — Сьогодні я вперше їв печеню з ігуани. Це такі великі ящірки, sabe?[282] Але я вважаю, що мексиканські боби із свининою не набагато гірші. Вам подобається печеня з ігуани, Текере?
— Ні, й інших гадів теж не люблю, — сказав Текер.
Була третя година дня, і за годину він мав досягти вищої точки блаженства.
— Пора б вам зайнятися справою, синку, — продовжував він, і вираз його почервонілого обличчя не обіцяв нічого доброго. — Ви нечесно зі мною поводитесь. Ви вже четвертий тиждень граєте в блудного сина і могли б, коли б тільки побажали, щодня діставати жирне теля на золотому блюді. Що ж, містере Малюку, по-вашому, благородно залишати мене так довго на дієті з ріжків? У чому річ? Хіба на ваші синівські очі не наверталося в Casa Blanca нічого схожого на гроші? Не говоріть мені, що ви їх не бачили. Усі знають, де старий Уріке тримає свої гроші, і притому в американських доларах; жодних інших він не визнає. Ну, то як же? Тільки не надумайтеся знову відповісти: «Ніяк».
— Ну, звичайно, — сказав Малюк, милуючись своїм діамантом. — Грошей там багато. Хоч я і не надто сильний в арифметиці, але можу сміливо сказати, що в цій жерстяній коробці, яку мій прийомний батько називає своїм сейфом, не менше п'ятдесяти тисяч доларів. Притому він іноді дає мені ключ від неї, аби довести, що він вірить, ніби я його справжній маленький Франсиско, який колись відбився від стада.
— То чого ж ви чекаєте? — сердито вигукнув Текер. — Не забувайте, що я можу будь-якого дня викрити вас — варто тільки слово сказати. Якщо старий Уріке дізнається, що ви самозванець, що з вами буде, як ви гадаєте? О, ви ще не знаєте цієї країни, містере Малюку із Техасу. Місцеві закони — як гірчичники. Вас розпластають, як жабу, і всиплють вам по п'ятдесят ударів на кожному розі площі, та так, щоб розмочалити об вас усі палиці. Те, що від вас після цього залишиться, кинуть алігаторам.
— Можу, мабуть, повідомити вам, приятелю, — сказав Малюк, зручніше влаштовуючись у шезлонзі, — що жодних змін не передбачається. Мені й так непогано.
— Тобто як це? — запитав Текер, стукнувши дном склянки по письмовому столу.
— Ваш замір скасовується, — сказав Малюк. — І коли б ви не мали задоволення розмовляти зі мною, називайте мене, будь ласка, дон Франсиско Уріке. Обіцяю вам, що на це звертання я відповім. Гроші полковника Уріке ми не чіпатимемо. Його маленький жерстяний сейф у такій само безпеці, як сейф з годинниковим механізмом у Першому Національному банку в Ларедо.
— То ви вирішили мене обійти? — сказав консул.
— Цілком правильно, — весело відповів Малюк. — Вирішив обійти вас. А тепер я поясню вам чому. Першого ж вечора, який я провів у домі полковника, мене відвели до спальні. Жодних ковдр на підлозі — справжня кімната зі справжнім ліжком та іншими фокусами. І не встиг ще я заснути, як входить моя уявна мати і поправляє на мені ковдру. «Панчито, — говорить вона, — мій маленький втрачений хлопчику, Богові бажано було повернути тебе мені. Я вічно благословлятиму його ім'я». Так вона сказала, чи ще якусь нісенітницю в цьому дусі. І мені на ніс падає крапля дощу. Я цього не можу забути, містере Текере. І так воно й пішло. І так воно й має залишитись. Не думайте, що я так говорю тому, що це мені вигідно. Якщо у вас є такі думки, залиште їх при собі. Я мало мав справу з жінками, та й матерів у мене було не так вже багато, але цю пані ми повинні дурити до кінця. Один раз вона це пережила, другого разу їй не знести. Я великий негідник, і, можливо, диявол, а не Бог послав мене на цей шлях, але я піду ним до кінця. І не забудьте, будь ласка, коли згадуватимете про мене, що я дон Франсиско Уріке.
— Я сьогодні ж відкрию всю правду, я всім скажу, хто ти такий, ти, мерзенний зраднику, — задихаючись, сказав Текер.