— Є одна.
— А ще знайомі дівчата у вас є?
— Ну звичайно, — відповів я. — Багато і ще декілька.
— Так от, — вів далі він. — 3 іншими дівицями ви вмієте поводитись? Ну, скажімо, стріляти очима, а іноді й поплескати по щічці чи ущипнути? Загалом, ви мене розумієте. А боязкість нападає на вас тільки з нею, з цією професійною красунею, чи не так?
— Ви, мабуть, досить правильно змалювали стан речей, — згодився я.
— Так я і думав, — сказав Мак похмуро. — Ось і зі мною так само було. Я вам розкажу.
Я обурився, але не виявив цього. Що значать переживання цього бродяги, та й узагалі будь-кого, порівняно з моїми? Крім того, я дав йому долар і десять центів.
— Спробуйте мої м'язи, — несподівано сказав мій співрозмовник, напруживши руку.
Я машинально послухався. На тренуваннях у гімнастичному залі до вас постійно звертаються з таким проханням. Рука його була твердою, мов чавун.
— Чотири роки тому, — сказав Мак, — я міг укласти будь-якого непрофесійного боксера в Нью-Йорку. Ваш випадок — точна копія з мого. Я народився у Вест-Сайді, між Тридцятою вулицею і Сороковою, номер будинку я вам не скажу. Уже в десять років я був завзятим забіякою, а коли мені виповнилося двадцять, жоден любитель у місті не міг витримати проти мене і чотирьох раундів. Слово часті. Ви Білла Мак-Карті знаєте? Ні? Він улаштовував матчі для деяких розкішних клубів. Так от, я нокаутував усіх, з ким він мене зводив. Я виступав у середній вазі, але міг, якщо було потрібно, скинути до напівсередньої. Я боксував по всьому Вест-Сайду на любительських змаганнях, бенефісах[288] та неофіційних зустрічах, і нікому не вдавалося мене перемогти.
Але уявіть собі, першого ж разу, коли я виступив проти професіонала, я перетворився на вареного рака. Сам не знаю, як це вийшло, та тільки я злякався. Певно, у мене надто багата уява. Уся ця обстановка та публічність подіяли, нерви розходились. На рингу я не виграв жодної зустрічі. Усякі боксери легкої ваги, усякий набрід записувались у мого менеджера[289], а потім підходили до мене, плескали злегка по руці і дивились, як я валюся додолу. Варто було мені побачити публіку і купку людей у фраках у перших рядах, а на ринг виходив професіонал, як я ставав слабкішим за імбирне пиво.
Звісно, на мене скоро перестали ставити і мене перестали випускати проти професіоналів, та й проти вправних любителів теж. Але при цьому, зверніть увагу, я був не гірший за більшість боксерів, професіоналів та решти. Згубно діяло на мене це відчуття заціпеніння, якогось омертвіння, що мене охоплювало, коли я бачив супротивника-фахівця.
Так от, сер, коли я кинув цю справу, мене стало вабити до неї ще сильніше. Я ходив містом і духопелив приватних осіб та всяких непрофесіоналів просто заради втіхи. Я лупцював фараонів у темних провулках, трамвайних кондукторів та візників — починав сварку і лупцював. Якими б вони не були на зріст, яку б не мали вагу, знали чи не знали прийоми, — я з усіма справлявся. Коли б у мене була на рингу та впевненість, з якою я діяв на вулиці, моя краватка була б тепер заколена шпилькою з перлами, а шкарпетки на мені були б шовкові, кольору геліотроп.
Якось увечері йшов я по Бауері, думав про всяку всячину, а назустріч мені компанія гуляк — у нетрі їх потягло подивитись, як там люди живуть. Було їх шестеро чи семеро, усі у фраках та циліндрах. Один із них легенько спихнув мене з тротуару. У мене перед тим три дні не було жодної бійки. Я тільки сказав: «Із превеликим задоволенням!» і дав йому в вухо.
Ну й пішло. Цей хлюст працював так, що краще не побачиш і в кіно. Вулиця була безлюдною, жодного фараона. Хлопець виявився знавцем своєї справи, але на шостій хвилині я його уклав.
Ті, що у фраках, відтягли його до якогось ґанку, притулили і стали обмахувати. А один підійшов до мене і говорить:
— Молодий чоловіче, ви знаєте, що ви вчинили?
— А, облиште, — кажу, — нічого я не вчинив, просто трохи полоскотав вашого приятеля. Везіть його додому в університет та скажіть — хай не клеїть дурня, не вивчає соціологію де не треба.
— Найлюб'язніший, — говорить він, — я не знаю, хто ви такий, але дуже хотів би дізнатись. Адже ви нокаутували Редді Бернса, чемпіона світу в середній вазі! Він приїхав до Нью-Йорка тільки вчора ввечері домовитися про зустріч із Джимом Джеффрісом. Якщо ви…
Та коли я прийшов до тями, виявилося, що я лежу на підлозі в аптеці, просочений нашатирним спиртом. Як би я знав, що це Редді Бернс, я би скочив у водостічну канаву і проповз мимо нього на карачках. Справді, якщо б я стояв на рингу і побачив, що він лізе під канат, я б крізь землю провалився.