— Прощавай, Віллі, — ледь чутно прошепотіла вона. — Ти за тисячу миль звідси і жодного разу навіть не підморгнув. Але ти мені сяяв звідти майже весь час, коли тут була суцільна темрява, правда ж?.. Тисячі тисяч миль… Прощавай, Віллі Джексоне.
О десятій ранку наступного дня темношкіра служниця Клара помітила, що двері міс Лісон зачинені; двері зламали. Не допомогли ні оцет, ні розтирки, ні палене пір'я; хтось побіг викликати швидку допомогу.
Не пізніше ніж слід, із жахливим дзвоном, карета розвернулася перед ґанком, і з неї вискочив спритний молодий медик у білому халаті, готовий діяти, енергійний, упевнений, зі спокійним обличчям, почасти життєрадісним, почасти похмурим.
— Карета до будинку сорок дев'ять, — коротко сказав він. — Що трапилося?
— Ой, так, лікарю, — надулася місіс Паркер, ніби найважливішою справою було її власне занепокоєння через те, що в домі неспокій. — Ми вже все спробували — а вона все не приходить до тями. Це молода жінка, звати міс Елсі, так, така собі Елсі Лісон. Ніколи раніше в моєму домі…
— Яка кімната? — закричав лікар таким страшним голосом, якого місіс Паркер ніколи в житті не чула.
— На горищі. Це…
Імовірно, лікар швидкої допомоги знався на розташуванні горішніх кімнат. Він помчав нагору, перестрибуючи відразу декілька сходинок. Місіс Паркер повільно потяглася за ним, як того й вимагало почуття власної гідності.
На першій площадці вона зустріла лікаря, який уже повертався, несучи на руках астронома. Він зупинився і своїм гострим, як скальпель, язиком різонув декілька слів, не дуже голосно. Місіс Паркер завмерла у незручній позі, як сукня з цупкої тканини, що зіскочила з гачка. Відтоді почуття незручності в її душі й тілі залишилося назавжди. Час від часу занадто допитливі мешканці питали, що ж це їй сказав лікар.
— Краще не питайте, — відповідала вона. — Якщо я вимолю собі прощення за те, що вислухала ті слова, я помру спокійно.
Лікар зі своєю ношею пройшов повз зграю вороння, яке завжди чекає на всіляких цікавих видовищ, але навіть вони, ошелешені, розійшлися, бо вигляд у нього був такий, ніби він ховає найріднішу людину.
Вони помітили, що він не поклав тіло без ознак життя на ноші, підготовлені в кареті, а лише наказав шоферові: «Поганяй якнайшвидше, Вілсоне!»
От і все. Ну як, удалася історія? Наступного дня в ранковій газеті я прочитав у рубриці випадків невеличку замітку, й останні слова її, можливо, допоможуть вам (як вони допомогли мені) розставити всі крапки над «і».
У замітці повідомлялося, що напередодні зі Східної… вулиці, будинок 49, до лікарні Бельв'ю[35] була доставлена молода жінка з ознаками виснаженості на ґрунті голоду. Замітка закінчувалася словами: — «Лікар Вільям Джексон, який надав першу допомогу, стверджує, що хвора видужає».
Приворотне зілля Айки Шонштейна
Аптекарський магазин «Синє світло» знаходився в діловій частині міста — між Багер-стрит і Першою авеню — там, де відстань між ними найменша. «Синє світло» вважає, що фармацевтичний магазин — не те місце, де продають усілякий дріб'язок, парфуми й морозиво з содовою. Якщо ви запитаєте там про болетамівний засіб, вам не запропонують цукерку.
«Синє світло» зневажає сучасне мистецтво фармацевтики, яке намагається зберегти власні сили. Тут вони самі розмочують опій[36], самі фільтрують із нього настоянку й парегорик. Донині тут виготовляють пігулки власноруч за високою рецептурною конторкою на спеціально відведеній для того грифельній дощечці: дозують шпателем, скочують у кругляшки за допомогою великого і вказівного пальців, обдають перепаленою магнезією[37] і вручають вам у круглих картонних коробочках. Аптека розташована на розі, де зграйки веселих скуйовджених дітлахів грають, бігають навздогінці й стають кандидатами на пігулки від кашлю та пом'якшувальні сиропи, які на них чекають у «Синьому світлі».
Айки Шонштейн був у ньому нічним фармацевтом і другом своїх клієнтів. Так уже повелося на Іст-Сайді[38], де серце фармацевтики ще не перетворилося на крижину. Там аптекар, як воно й має бути, — порадник, сповідник і помічник, умілий і доброзичливий наставник, чию ерудицію поважають, чию вищу мудрість глибоко шанують і чиї ліки, часто навіть не торкнувшись до них, викидають на смітник. Тому-то повислий гачком і засідланий окулярами ніс та худюща, зігнута під тягарем знань постать Айки Шонштейна були добре відомі в найближчих околицях «Синього світла», а вчені поради нічного фармацевта високо цінувалися.
36
Опій — затверділий молочний сік із надрізаних маківок, який використовується в невеликих дозах у медицині.