— У законі та його кодексі, — почав суддя, — нічого не сказано про розлучення у значенні, так би мовити, його включення до юрисдикції даного суду. Але, з погляду справедливості, конституції та Священного Писання, усяка угода має сенс тільки тоді, коли її можна порушити. Якщо мировий суддя може поєднувати якусь пару узами шлюбу, ясна річ, що він може, якщо знадобиться, і розлучити її. Наш суд винесе ухвалу про розлучення і дозволить собі сподіватись, що Верховний суд залишить це рішення чинним.
Ренсі Білбро витягнув з кишені штанів невеликий кисет. З кисета він витрусив на стіл п'ятидоларовий папірець.
— Продав ведмежу шкуру та трьох лисиць, — сказав він, — Ось усі наші грошенята, більше немає.
— Встановлена судом платня за розлучення, — сказав суддя, — дорівнює п'яти доларам. — Із підкреслено байдужим виглядом він сунув папірець до кишені свого домотканого жилета. Потім із помітним фізичним та розумовим напруженням надряпав на четвертинці аркуша ухвалу про розлучення, переписав її на іншу четвертинку і прочитав уголос. Ренсі Білбро та його дружина вислухали вирок про своє повне й обопільне звільнення:
«Цим доводиться до загального відома, що Ренсі Білбро та його дружина Ерієла Білбро, будучи при повному розумі та твердій пам'яті, особисто постали сьогодні переді мною і дали обіцянку відтепер і надалі не любити й не шанувати одне одного і ні в чому одне одному не коритись, ні в радості, ні в горі, після чого й були притягнуті до суду для розірвання шлюбу заради дотримання громадського спокою та гідності Штату. Від слова не відступати, і нехай допоможе вам Бог.
Бінаджа Віддеп, мировий суддя округу П'єдмонта.
В окрузі П'єдмонті, штат Теннесі».
Суддя вже простягав один із папірців Ренсі, та голос Ерієли призупинив вручення документа. Обидва чоловіки втупилися в неї. В особі цієї жінки їхній неповороткий чоловічий розум зіткнувся з чимось непередбаченим.
— Судде, ти зачекай давати йому цей папір. Так не все гаразд буде. Ти спершу захисти мої права. Хай заплатить мені пансіон[302]. Хіба це діло — сам дістав розлучення, а дружина що? Живи, як знаєш? А я ось надумала вирушити до братика Еда на Свинячий хребет, так мені потрібно купити пару черевиків та тютюну, та ще того-сього. Коли Ренсі зміг сплатити гроші за розлучення, то нехай і мені сплатить пансіон.
Ренсі Білбро занімів від цього удару. Ні про який пансіон раніше у них розмови не було. Але ж жінки завжди підносять чоловікам приголомшливі сюрпризи.
Мировий суддя Бінаджа Віддеп зрозумів, що таке питання може бути розв'язане лише в юридичному порядку. Звід законів зберігає і щодо цього гробове мовчання, але ноги жінки були босі, а стежка на Свинячий хребет — крута й кремниста.
— Ерієло Білбро, — запитав Бінаджа Віддеп суддівським голосом, — який пенсіон вважаєте ви достатнім і відповідним у справі, що наразі розглядається в суді?
— Я вважаю, — відповідала жінка, — на черевики і на все виходить п'ять доларів. Це не бозна-який пансіон, але до братика Еда, може, й дістанусь.
— Названа сума, — сказав суддя, — не здається суду надмірною. Ренсі Білбро, за ухвалою суду вам належить сплатити позивальниці п'ять доларів, аби ухвала про розлучення могла набрати чинності.
— А де ж їх узяти, — з важким зітханням відповідав Ренсі. — Я вам виклав усе, що в мене було.
— Інакше, — промовив суддя, суворо втупившись у Ренсі поверх окулярів, — ви притягатиметеся до відповідальності за неповагу до суду.
— Якби ви зачекали днинку, — благально сказав Ренсі, — може, я б і нашкрябав де. Хто ж його знав, що вона зажадає пансіон.
— Слухання справи відкладається, — оголосив суддя. — Завтра ви обидва повинні з'явитись, щоб виконати ухвалу суду. Після чого вам буде видано на руки свідоцтво про розлучення.
Бінаджа Віддеп усівся на ґанку і почав розшнуровувати черевики.
— Що ж, до дядечка Зайє поїдемо, чи що? — сказав Ренсі. — Заночуємо в нього.
Він заліз у двоколку, Ерієла забралася в неї з іншого боку. Маленький рудий бичок, підкоряючись удару мотузяної віжки, не поспішаючи описав півколо і потягнув куди слід. Двоколка, здіймаючи хмари куряви, заторохтіла дорогою.
Суддя Бінаджа Віддеп викурив свою бузинову трубку. Потім дістав щотижневу газету й узявся до читання. Він читав до самих сутінків, а коли рядки стали розпливатися у нього перед очима, запалив лойову свічку на столі і продовжував читати, доки не зійшов місяць, сповістивши про час вечері.