Суддя жив у зробленій з колод хатині на схилі пагорба, біля сухої тополі. Прямуючи додому, він перебрався через струмочок, що проклав собі шлях у лаврових заростях. Темна постать вийшла з-за дерев і спрямувала йому в груди дуло рушниці. Низько насунутий капелюх і якийсь клапоть закривали обличчя грабіжника.
— Давай гроші, — сказала постать, — та мовчи. Я злий, як біс, і палець, бач, так і танцює на спуску…
— П-п'ять доларів — усе, що в мене є, — пробурмотів суддя, дістаючи папірець із жилетної кишені.
— Скрути її, — послідував наказ, — і засунь у ствол рушниці.
Папірець був новенький і хрусткий. Навіть тремтячим від страху незграбним пальцям неважко був скрутити його трубочкою і (що потребувало більших зусиль!) засунути у ствол рушниці.
— Ну гаразд, іди тепер, — сказав грабіжник.
Суддя не став баритись.
Наступного дня маленький рудий бичок притягнув двоколку до ґанку суду. Суддя Бінаджа Віддеп зранку сидів озутий, оскільки чекав відвідувачів. У його присутності Ренсі Білбро вручив дружині п'ятидоларовий папірець. Суддя уп'явся в нього поглядом. Він закручувався з кінців, наче був не так давно згорнутий трубочкою і засунутий у ствол рушниці. Але Бінаджа Віддеп утримався від зауважень. Мало що — жодному папірцеві не заборонено скручуватись. Суддя вручив кожному з подружжя свідоцтво про розірвання шлюбу. Вони ніяково мовчали, стоячи поряд, і поволі складали одержані ними гарантії свободи. Ерієла кинула боязкий, невпевнений погляд на чоловіка.
— Ти, значить, додому тепер, на двоколці. Хліб у шафі, в жерстяній коробці. Сало я поклала в казанок — від собак подалі. Не забудь годинника завести на ніч.
— А ти, значить, до братика Еда? — із тонко розіграною байдужістю запитав Ренсі.
— Та от до ночі треба б добратись. Не дуже-то вони там зрадіють, коли мене побачать, та куди ж більше підеш. А шлях-то туди знаєш який. Піду вже, значить. Треба б, значить, попрощатися нам з тобою, Ренсі… та, мабуть, і не схочеш попрощатися-то.
— Може, я, звісно, собака, — голосом мученика промовив Ренсі, — не схочу, бач, попрощатися!.. Воно, звісно, коли комусь не терпиться піти, так йому, може, й не до прощання…
Ерієла мовчала. Вона ретельно склала п'ятидоларовий папірець та свідоцтво про розлучення і поклала їх за пазуху, Бінаджа Віддеп скорботним поглядом провів зниклу банкноту.
Думки його плинули своїм шляхом, і подальші його слова показали, що він, можливо, належав або до досить поширеної категорії чуйних душ, або до значно рідкіснішого різновиду — до фінансових геніїв.
— Самотньо буде тобі тепер у старій хатині, га, Ренсі? — сказала Ерієла.
Ренсі Білбро дивився вбік, на Кемберлендський кряж — світло-синій тепер, у проміннях сонця. Він не дивився на Ерієлу.
— А хіба ні, чи що? — сказав він. — Але ж коли хтось почне спадати з розуму та кричати щодо розлучення, так хіба ж його силоміць утримаєш?
— Та коли ж хтось інший сам хотів розлучення, — сказала Ерієла, адресуючись до табурета. — Мабуть, хтось не дуже вже хоче, аби хтось залишився.
— Та коли б хто сказав, що не хоче.
— Та коли б хто сказав, що хоче. Піду-но я до братика Еда. Час уже.
— Мабуть, тепер ніхто вже не заведе нашого годинника.
— Може, мені поїхати з тобою, Ренсі, на двоколці, завести тобі годинника?
На обличчі горця не відбилося жодних почуттів. Але він простягнув величезну руку, і худа, коричнева від смаги рука дружини зникла в ній. На мить жорсткі риси Ерієли прояснішали, наче осяяні зсередини.
— Та я вже простежу, щоб собаки не дошкуляли тобі, — сказав Ренсі. — Бидло я був, справжнє бидло. Так ти вже заведи годинника, Ерієло.
— Серце ж моє там залишилося, Ренсі, у нашій хатині, — шепнула Ерієла. — Де ти — там і воно. І я не буду більше скаженіти. Поїдьмо додому, Ренсі, може ще встигнемо завидна.
Забувши про присутність судді, вони попрямували було до дверей, але Бінаджа Віддеп окликнув їх.
— Ім'ям штату Теннесі, — сказав він, — забороняю вам порушувати його порядки і постанови. Суду надзвичайно приємно і невимовно радісно бачити, що розвіялися хмари розбрату та взаємонерозуміння, що затьмарювали союз двох люблячих сердець. Проте суд покликаний стояти на варті моральності й моральної чистоти Штату, і він нагадує вам, що ви розлучені за всіма правилами і, отже, більше не чоловік і не дружина і, як такі, позбавляєтеся права користуватися благами, які складають винятковий привілей матримоніального[303] стану.