Ерієла схопила чоловіка за руку. Що він там говорить, цей суддя? Він хоче забрати в неї Ренсі тепер, коли життя дало їм обом гарний урок?
— Проте, — продовжував суддя, — суд готовий зняти з вас неправомочності, що накладаються фактом розлучення, і може хоч зараз перейти до здійснення урочистого обряду одруження, аби все стало на своє місце і сторони, що позивались, могли знову повернутися до благородного й піднесеного матримоніального стану. Платня за вищезазначений обряд у вищевикладеному випадку складе, коротше кажучи, п'ять доларів.
В останніх словах судді Ерієла вловила для себе проблиск надії. Рука її швидко ковзнула за пазуху, і звідти, випущеною на волю голубкою, випурхнув п'ятидоларовий папірець і, склавши крильця, опустився на стіл судді. Бронзові щоки Ерієли зашарілись, коли вона, стоячи під руку з Ренсі, слухала слова, що знов скріплювали їхній союз.
Ренсі допоміг їй залізти в двоколку і сів коло неї. Маленький рудий бичок знову описав півколо, і вони — так само рука в руці — покотили до себе в гори.
Мировий суддя Бінаджа Віддеп усівся на ґанку і стягнув з ніг черевики. Помацав ще раз засунутий у жилетну кишеню п'ятидоларовий папірець. Запалив свою бузинову трубку. Ряба чванлива курка прошкандибала «головним проспектом» селища, безглуздо квокчучи.
Костюм і капелюх у світлі соціології
Літо — сезон безвідповідальності — вже коло носа. Ну що ж, увінчаймо чоло отруйним плющем (химерувати, так химерувати!) і з соціологією під ручку прогуляємося квітучими луками.
Цілком вірогідно, що земля — площина. Різні розумники без особливого успіху намагалися довести, що вона — куля. Погляньте на корабель, закликали вони нас, і ви переконаєтесь, що рано чи пізно округлість земної кулі сховає від вас усе, крім верхівки щогли. Ну, а ми теж не ликом шиті, ми взяли підзорну трубу, подивилися в неї і знову побачили палубу та корпус судна. Тоді розумники сказали: «То й що, подумаєш! Усе одно відхилення перетину екліптики з екватором доводить кулеподібність землі». Цього ми в нашу підзорну трубу побачити не могли і змушені були замовкнути. Але ж кожному дурневі ясно, що коли б земля була круглою, у китайців коси стирчали б перпендикулярно вгору, а не висіли б уздовж спини, як, за свідченням усіх мандрівників, вони у них висять.
У гарне літнє пекло в голову лізуть просто-таки неспростовні докази правильності площинної гіпотези: усе в житті, як нам відомо, рухається замкнутим колом. Якнайбільше це схоже на гру в бейсбол. Лясь! Ударив по м'ячу і мчиш уперед. Виграв перебіжку (в житті це називається «усіх обскакав») — назад до «будинку» і сів на лаву. Не добіг — вибуваєш із гри. Значить, назад до «будинку» і сідай на лаву.
Кругосвітні мореплавці могли б і не плавати — прокресливши коло водною гладінню так званої земної кулі, вони повертаються туди, звідки відпливли. А великі світу цього, досягнувши вершини своїх досягнень, повертаються до початкової дитячої простоти. Мільярдер сідає за стіл червоного дерева, щоб попити молока зі скибкою хліба. Ви зробили кар'єру? Ану, зніміть дощечку з написом «фініш» і подивіться, що там на зворотному боці. Читайте: «старт». Де висіла, там і висить, — просто її перевернули, поки ви бігали по колу.
Та годі жартувати. Повернімося до серйозних проблем — від них же нікуди не подінешся, якщо соціологія надумається сісти за літній табльдот[304]. Запрошуємо вас туди, де розгортатимуться події: грізні хвилі Атлантики розбиваються об скелясті й лісисті береги біля підніжжя великого міста Нью-Йорка.
Селище Фішхемтон на-південному березі Лонг-Айленда здобуло популярність завдяки своїм млинцям із креветками та літній резиденції[305] Ван Плюшвельтів.
А Ван Плюшвельти — це сто мільйонів доларів, і не дивно, що їхнє прізвище завжди на вустах крамарів та фотографів.
П'ятнадцятого червня Ван Плюшвельти забили дошками парадний під'їзд свого міського будинку, дбайливо посадовили улюблену кішку на посилану піском доріжку в саду, найсуворіше наказали воротареві не дозволяти їй об'їдати плющ на стінах і під рев мотора та виск шин помчали на своїх сорока кінських силах у Фішхемтон, де вони мали на самоті — не знатися ж справді з різними там пастушками! — прогулюватися під тінню дерев. Якщо ви акуратно передплачуєте «Голос підлабузника», то вже, звичайно, не раз… Що, ви не передплачуєте? Ну, тоді купіть його в газетному кіоску — удайте, ніби продавець ні про що не здогадується. Тільки будьте певні, хто-хто, а вже він-то, звичайно, здогадується! Він-то вже вас розкусив!