Минуло ще півгодини. Диктатора, не звичного до капризів примадонн, узяло нетерпіння. Він послав свого ад'ютанта передати антрепренерові, що в тому разі, якщо завісу не буде негайно піднято, усю трупу відправлять до в'язниці, хоча думка про необхідність вдатися до таких заходів сповнює скорботою серце президента. У Макуто вміли примусити пташок співати.
Антрепренер тимчасово відклав усякі надії на мадемуазель Жиро. Одна з хористок, яка вже кілька років мріяла про таку щасливу нагоду, терміново перетворилася на Кармен, і вистава почалась.
Примадонна не знайшлась, однак, і наступного дня. Тоді актори звернулися по допомогу до влади, Президент відрядив на розшуки поліцію, армію і всіх громадян. Але таємницю зникнення мадемуазель Жиро так і не вдалося розкрити. Трупа відбула з Макуто виконувати свої контракти в інших містах, на узбережжі.
Дорогою назад, під час стоянки пароплава в Макуто, антрепренер зійшов на берег, аби ще раз довідатися про зниклу примадонну. Марно! Слідів її так і не знайшли. Що було робити? Речі мадемуазель Жиро залишили в готелі на випадок її можливого повернення, і трупа продовжила свій шлях на батьківщину.
На camino real[312], що пролягала уздовж берега, стояли чотири в'ючні та два верхові мули[313] дона сеньйора Джонні Армстронга, терпляче очікуючи, коли свисне батіг їхнього arriero[314] Луїса. Це мало стати сигналом до виступу в довгу дорогу горами. В'ючні мули були навантажені різноманітним асортиментом залізного товару та ножових виробів. Ці товари дон Джонні продавав індіанцям, одержуючи замість них золотий пісок, який ті намивали в гірських річках, що збігають з Анд, зберігали в гусячих перах та у шкіряних мішечках, доки не прибував до них Джонні, здійснюючи чергову поїздку. Комерція ця була дуже вигідною, і сеньйор Армстронг розраховував у найближчому майбутньому придбати ту кавову плантацію, до якої давно придивлявся.
Армстронг стояв на вузенькому тротуарі й обмінювався вишуканими прощальними вітаннями іспанською мовою зі старим Перальто, багатим місцевим купцем, який щойно здер з нього втридорога за кухонні ножі, та короткими англійськими репліками з Руккером, маленьким німцем, що виконував у Макуто обов'язки консула[315] Сполучених Штатів.
— Нехай буде з вами, сеньйоре, — говорив Перальто, — благословення святих угодників під час довгого вашого шляху. Покладайтеся на милість Божу.
— Пийте радше хінін, — пробурчав Руккер, не випускаючи трубки з рота. — По два грани на ніч. І не зникайте надовго. Ви нам потрібні. Цей Мелвіл препогано грає у віст, а замінити його ніким. Auf Wiedersehen[316], і дивіться між вухами мула, коли їхатимете краєм прірви.
Задзвеніли бубонці на збруї переднього мула, і караван рушив. Армстронг помахав рукою проводжаючим і зайняв своє місце у хвості. Повільно піднялися вони вузькою вуличкою повз двоповерхову дерев'яну будівлю, пишно іменовану «Hotel Ingles»[317], де Айвс, Доусон, Річмонд та інша братія байдикували на широкій веранді, перечитуючи старі газети. Усі вони підійшли до поручнів і дружньо напучували Джонні хто розумними, хто дурними порадами. Мули неквапливо пройшли труськом за площею повз бронзовий пам'ятник Гусману Бланко в огорожі з відібраних у повстанців трофейних гвинтівок з багнетами і вибралися з міста кривими провулками, де коло вкритих соломою хиж, не соромлячись своєї наготи, гралися юні громадяни Макуто. Далі караван пірнув під вологу тінь бананового гаю і знову виринув на яскраве сонячне світло біля іскристого потоку, де коричневі напівголі жінки прали білизну, безжально тріпаючи її об каміння. Потім мандрівники, переправившись через річку вбрід, рушили в гору крутою стежкою і надовго розпрощалися навіть з тими скромними елементами цивілізації, якими могли насолоджуватися жителі приморської смуги.
Не один тиждень провів Армстронг у горах, пересуваючись під проводом Луїса звичним своїм маршрутом. Нарешті, після того як він набрав арробу[318] дорогоцінного піску, що становило п'ять тисяч доларів чистого прибутку, і в'юки на спинах мулів значно полегшали, караван повернув назад. Там, де з глибокої ущелини вибігає річка Гуарико, Луїс зупинив мулів.
— Сеньйоре, — сказав він, — менше ніж за один денний перехід звідси є невелике село Такусама, де ми ще жодного разу не бували. Там, гадаю, знайдеться багато унцій золота. Варто спробувати.