— Піду. Якщо цей Великдень справляють у церкві, то, виходить, там зобов'язані підшукати йому якесь виправдання. А капелюшок, справді, блиск. Особливо зелені троянди.
У церкві священик дещо розтлумачив, причому не можна казати, ніби товк воду в ступі. Щоправда, він говорив швидко, бо квапився раніше потрапити додому до святкового обіду, але діло своє знав. Щонайбільше він наголошував на одному слові — воскресіння. Не новий акт творіння, але народження нового життя зі старого. Паства чула про це вже багато разів. Утім, на шостій від кафедри лаві сидів чудовий капелюшок, неперевершене поєднання лаванди із запашним горошком. Отже, було чому приділити увагу.
Після церкви Данні затримався на розі, і Кеті ображено підняла на нього небесно-блакитні очі.
— Ти не до нас зараз? — спитала вона. — Справді, чи варто про мене турбуватись? Я чудово дійду сама. Мабуть, у тебе думки зайняті чимось важливішим. Ну і добре. Може, ми з вами взагалі більше не зустрінемося, містере Мак-Крі?
— Зайду, як завжди, у середу ввечері, — сказав Данні, обернувся і перейшов на інший бік вулиці.
Кеті пішла геть, обурено струшуючи на ходу зеленими трояндами. Данні пройшов два квартали і зупинився. Сунувши руки в кишені, він стояв на розі біля краю тротуару. Обличчя в нього завмерло, неначе висічене з каменю. На самому дні його душі щось ворухнулось, заграло, таке маленьке, ніжне, щімке, таке чуже грубому матеріалу, з якого був зроблений Данні. Воно було ласкавішим за квітневий день, тоншим, ніж заклик плоті, чистішим і глибшим, ніж кохання до жінки — хіба не відвернувся він від зелених троянд і від очей, до яких був прикутий ось уже цілий рік? А що це було, Данні не знав. Проповідник, котрий поспішав до обіду, говорив йому, але ж у Данні не було лібретто, щоб зрозуміти значення напівсонного й співучого бурмотання. І все-таки проповідник говорив правду.
Раптом Данні ляснув себе по стегну і видав хрипкий захоплений зойк.
— Гіпопотам! — заволав він, звертаючись до опорного стовпа надземки. — Ні, це ж треба придумати! Ну, тепер-то я знаю, куди він хилив. Гіпопотам! Здуріти можна, слово честі! Рік минув, як він це чув, а дивись ти, майже не схибив. Ми закінчили 469 роком до Різдва Христового, далі йдеться саме про це. Але спробуй здогадайся, що він хоче висловити, з глузду з'їдеш.
Данні вскочив у трамвай і незабаром уже заходив до темної квартирки, найнятої на його трудові гроші.
Старий Мак-Крі все ще сидів біля вікна. Згасла люлька лежала на підвіконні.
— Це ти, синку? — спитав він.
Якщо суворого чоловіка заскочити зненацька, коли він зібрався вчинити добру справу, він скипить гнівом. Данні скипів.
— Хто тут платить за квартиру? — сердито огризнувся він. — На чиї гроші купують їжу в цьому домі? Я що, не маю права ввійти?
— Ти гарний син, — сказав із зітханням старий Мак-Крі. — Так уже вечір?
Данні простягнув руку до полиці і дістав товсту книгу із витисненим золотом заголовком: «Історія Греції». Пилу на ній накопичилося з палець завтовшки. Він поклав її на стіл і знайшов місце, закладене смужкою паперу. Тоді він коротко й гучно зареготав і сказав:
— Бажаєш, значить, щоб тобі почитали про гіпопотама?
— Я чую, ти відкрив книгу? — сказав старий Мак-Крі. — Скільки ж довгих місяців минуло відтоді, як мій син читав її мені. Біс його знає чому, сильно припали мені до вподоби ці греки. Ти зупинився на середині. Так, гарно сьогодні на вулиці, синку. Іди відпочинь, ти напрацювався за тиждень. А я вже звик до цього стільця біля вікна та до люльки.
— Пел… Пелопоннес, ось ми на чому зупинились, — сказав Данні. — А ніякий не гіпопотам. Там почалася війна. І тривала ні добре, ні погано, не збрехати б, тридцять років. Ось тут під заголовком сказано, що 338 року до Різдва Христового один хлопець із Македонії, Філіп, прибрав до рук усю Грецію, коли переміг у битві при Херо… Херонеї. Зараз почитаю.
Цілу годину, приклавши долоню до вуха, старий Мак-Крі тішився подіями Пелопоннеської війни.
Потім він підвівся і навпомацки добрів до дверей на кухню. Місіс Мак-Крі нарізувала на вечерю холодне м'ясо. Вона підвела голову. Із незрячих очей старого Мак-Крі текли сльози.
— Чула, як наш син мені читає? — сказав він. — Іншого такого не знайти на всьому білому світі. Ось я і повернув собі свої очі.
Після вечері він сказав Данні:
— І справді, світлий день цей Великдень. Ну, а зараз ти підеш провести вечір із Кеті. Усе правильно.
— Хто тут платить за квартиру і на чиї гроші купують їжу в цьому домі? — сердито сказав Данні. — Я що, не маю права залишитись? Нам ще після вечері треба прочитати про Коринфську битву 146 року, знову-таки до Різдва Христового, коли Греція, як там сказано, стала не цією… невід'ємною частиною Римської імперії. Чи я ніхто в цьому домі?