— Усе ясно, Біллі, — говорить Сілвер. — Ти занедужав на емігрантську хворобу. Справді, Нью-Йорк дещо більший від Літл-Рок чи Європи, і приїжджій людині з незвички трохи лячно. Але нічого, це в тебе мине. Кажу тобі, мені подеколи хочеться відлупцювати тутешніх жителів за те, що вони не присилають мені всі свої гроші укладеними в кошики для білизни і побризканими рідиною від комах. А то ще виходь за ними на вулицю! Знаєш, хто в цьому місті ходить у діамантах? Дружини злодіїв і наречені шулерів. Обдурити жителя Нью-Йорка легше, ніж вишити голубу троянду на серветочці. Мене тільки одна річ турбує — як би мої сигари не поламалися, коли в мене всі кишені будуть напхані двадцятками.
— Що ж, дай Боже, щоб ти мав рацію, Монті, — кажу я, — тільки краще б мені все-таки сидіти в Літл-Рок і не гнатися за великими доходами. Навіть у неврожайний рік там завжди набереться з десяток-два фермерів, згодних поставити своє ім'я на підписному листі на користь спорудження нового будинку для пошти. Під цей лист можна одержати в місцевому банку сотні дві доларів. А у тутешніх людей, здається, надто розвинений інстинкт самозбереження і збереження свого гаманця. Боюся, що у нас з тобою для такої гри замало тренування.
— Марні побоювання, — говорить Сілвер. — Я знаю справжню ціну цьому Кретин-тауну поблизу Роззяввілля, і це так само достовірно, як те, що Північна річка — це Гудзон, а Східна річка — взагалі не річка[337]. Та тут за чотири квартали від Бродвею живуть люди, які ніколи в житті не бачили жодних будинків, крім хмарочосів. Жвавий, діяльний, енергійний житель Заходу за якихось три місяці має зробитися тут досить помітною постаттю, щоб заслужити або поблажливість, або засудження.
— Облишмо гіперболи, — кажу я, — і скажи, чи можеш ти запропонувати конкретний спосіб полегшити тутешнє суспільство на долар-два, не звертаючись до Армії Спасіння[338] і не втрачаючи свідомість на ґанку особняка якоїсь мільйонерші?
— Можу запропонувати хоч двадцять способів, — говорить Сілвер. — Скільки в тебе капіталу, Біллі?
— Тисяча, — відповідаю.
— А у мене тисяча двісті, — говорить він. — Утворимо компанію і вершитимемо великі діла. Є стільки можливостей нажити мільйон, що я просто не знаю, з якої починати.
Наступного ранку Сілвер зустрічає мене у вестибюлі готелю, і я бачу, що він так і сяє від задоволення.
— Сьогодні ми познайомимося з Дж. П. Морганом, — говорить він. — Тут у мене є один знайомий в готелі, який хоче нас йому представити. Він його близький приятель. Каже, що той дуже полюбляє приїжджих із Заходу.
— Ось це вже схоже на діло! — кажу я. — Буду дуже радий познайомитися з містером Морганом.
— Так, — говорить Сілвер, — нам, мабуть, не завадить завести знайомства серед фінансових ділків. Мені подобається, що в Нью-Йорку так привітно зустрічають приїжджих.
Прізвище знайомого Сілвера було Клейн. О третій годині Клейн з'явився до Сілвера в номер разом із своїм приятелем з Уолл-стрит. Містер Морган був трохи схожий на свої портрети; ліва нога у нього була обернута махровим рушником, і він ходив, спираючись на кийок.
— Це містер Сілвер, а це містер Пескад, — говорить Клейн. — Гадаю, немає потреби, — говорить він, — називати ім'я великого фінансового…
— Ну, ну, гаразд, Клейне, — говорить містер Морган. — Радий познайомитися з вами, джентльмени; мене дуже цікавить Захід. Клейн сказав мені, що ви з Літл-Рока. У мене, здається, є пара залізниць у тих краях. Може, хто з вас, хлопці, хоче перекинутися в покер, так я…
— Пірпонте, Пірпонте, — перебиває Клейн. — Ви що, забули?
— Ах, даруйте, джентльмени! — говорить Морган. — Відтоді, як у мене зробилася подагра, я іноді граю в карти із знайомими, які відвідують мене в моєму особняку. Скажіть, нікому з вас не доводилося там на Заході, зустрічати Одноокого Пітера? Він жив у Сієтлі, Нью-Мехіко.
Не чекаючи нашої відповіді, містер Морган раптом сердито застукав кийком об підлогу і став ходити по кімнаті назад і вперед, лаючи когось гучним голосом.
337
Північною річкою називається Гудзон у його нижній течії. Східна річка — протока між островами Манхеттен і Лонг-Айленд.