Міс Меррієм була касиркою у Гінкла, Гінкл — це один із великих ресторанів у діловому кварталі, або, як пишуть у газетах, у «фінансовому районі». Щодня з десятої до другої ресторан буває повним; туди сходяться зголоднілі клієнти — розсильні, стенографістки, маклери, акціонери, прожектери, винахідники, що виправляють патент, і просто люди з грошима.
Посада касирки у Гінкла зовсім не синекура[355]. Гінкл годує сніданком — млинчиками, кавою з грінками та яєчнею — багато народу; а ленчем (гарне слово, анітрохи не гірше, ніж «обід») — ще більше. Можна сказати, що на сніданок у Гінкла збирається ціла армія, а на ленч — незліченне військо.
Міс Меррієм сиділа на табуреті за конторкою, обгородженою з трьох боків міцними, високими ґратами з мідного дроту. Клієнт просовував у напівкругле віконце чек та гроші, і серце його тріпотіло. Бо міс Меррієм була чарівною й діловитою. Вона могла відняти сорок п'ять центів із двох доларів і відхилити пропозицію руки і серця, перш ніж ви… — Наступний!.. втратили нагоду — Не штовхайтесь, будь ласка! — Вона вміла, не розгублюючись і не кваплячись, робити все разом: одержати від вас гроші, правильно відлічити здачу, підкорити ваше серце, показати на вазочку із зубочистками й оцінити вас із точністю до одного цента набагато точніше, ніж касовий апарат новітньої марки, і на все це вона витрачала менше часу, ніж потрібно для того, щоб поперчити яйце з перечниці, які подаються у Гінкла.
Давно відомий поетичний рядок про «страшне світло, що осяває трон». Клітку молоденької касирки теж осяває страх яке світло. За вульгарність виразу відповідає автор цитати, а не я.
Усі відвідувачі чоловічої статі, від хлопчиськів-розсильних до біржових зайців, були закохані в міс Меррієм. Сплачуючи за рахунком, вони залицялися до неї, застосовуючи всі прийоми, відомі в ремеслі Купідона. Крізь дротяну сітку сипалися усмішки, компліменти, ніжні клятви, запрошення на обід, зітхання, млосні погляди і веселі жарти, які жваво парирувала метка міс Меррієм.
Немає позиції, вигіднішої від позиції молоденької касирки. Вона сидить на своєму табуреті, як королева комерції і компліментів, принцеса прейскуранта, графиня графинів і Діана доларів. Ви одержуєте від неї усмішку та десять центів здачі канадською монетою і йдете, не скаржачись. Ви перераховуєте кожне слово, яке вона вам кинула мимохідь, як скнара перераховує свої скарби, і, не рахуючи, кладете в кишеню здачу з п'яти доларів. Мабуть, через мідні ґрати міс Меррієм здається особливо неприступною й чарівною, — як би там не було, вона ангел в англійській блузці, — непорочний, нарядний, наманікюрений, спокусливий, ясноокий і моторний — Психея, Цирцея й Ате в одній особі, вона позбавляє вас і грошових знаків, і душевного спокою.
Розраховуючись із касиркою, молоді люди, що переломлювали хліб у Гінкла, ніколи не нехтували нагодою перекинутися з нею слівцем і сказати комплімент. Багато хто з них ішов далі цього і видавав їй векселі[356] у вигляді театральних квитків та шоколаду. Статечні люди прямо заговорювали про шлюб і флердоранж[357], але весь аромат цих квітів щезав, як тільки вони натякали на квартиру в Гарлемі. Один маклер, що прогорів на мідних акціях, набагато частіше робив пропозицію про одруження міс Меррієм, ніж обідав.
Під час напливу відвідувачів мова міс Меррієм, яка безперервно одержувала гроші, звучала приблизно так:
— Доброго ранку, містере Хескінсе, — так, сер, дякую вам, я не фарбуюсь, — ви собі дуже багато дозволяєте. Привіт, Джонні, десять, п'ятнадцять, двадцять, тепер біжи мерщій, а то знімуть букви з шапки. Даруйте, будь ласка, перерахуйте ще раз. — Не варто подяки. До оперети? Ні, спасибі, — у середу я дивилася Картер у «Гедді Габлер», ми були з містером Сімпсеном. Пробачте, я думала, це чверть долара. Двадцять п'ять і сімдесят п'ять буде долар — ніяк не відвикнете від свинини з капустою? Я бачу, Біллі. Не забувайтеся, будь ласка — зараз одержите все, що вам треба. Ах, які дурощі! Містере Бассет, ви завжди жартуєте — ні? Ну що ж, може, я колись і вийду за вас заміж — три, чотири та шістдесят п'ять — це буде п'ять… Будьте люб'язні залишити ваші зауваження при собі. Десять центів? Даруйте, на чеку у вас сімдесят — а може, це одиниця замість сімки?.. Ах, вам подобається моя зачіска, містере Сондерсе? Декому більше подобається шиньйон, але, кажуть, до тонких рис більше пасує «Клео де Мерод»… та десять — п'ятдесят. Проходьте, приятелю, не затримуйтесь, тут вам не балаган на Коні-Айленд. Що? Звичайно, у Месі, правда добре сидить? Зовсім не холодно, легкі тканини у цьому сезоні наймодніші, тільки їх і носять. Що таке? Ви вже втретє її підсовуєте, та що ви, ця фальшива монета — моя стара знайома. Шістдесят п'ять? Мабуть, одержали надбавку, містере Вілсон?.. Я вас бачила на Шостій авеню у вівторок увечері, містере де Форест, — шикарна штучка? Ну, ще б пак! Хто така?.. Чому не годиться? Тому, що це не гроші. Що? Колумбійський долар? Ну, у нас тут не Південна Америка. Так, я більше люблю шоколадну суміш. У п'ятницю? Дуже шкода, щоп'ятниці я беру уроки джіу-джитсу — тоді в четвер. Дякую, я це шістнадцятий раз сьогодні чую — мабуть, я-таки непогана. Облиште, будь ласка, за кого ви мене маєте? Невже, містере Вестбруку, ви справді так вважаєте? От фантазія!.. Вісімдесят і двадцять буде долар — дякую вам, я не катаюся на автомобілях з чоловіками — ах, ваша тітка — ну, це справа інша, можливо. Будь ласка, без грубощів — ваш чек був на п'ятнадцять центів — будьте люб'язні, відійдіть убік, не заважайте. Здрастуйте, Бене — прийдете у четвер? — один знайомий хотів принести коробку шоколаду… сорок та шістдесят буде долар, та ще один — буде два…
356
Вексель — борговий документ встановленого зразка, який передбачає обов'язкову сплату боржником грошей у певний термін.