Коли бувалому грабіжнику вдається добре поживитись, він найчастіше вирушає розтринькувати гроші до великих міст. Новачки ж, як би успішно вони не провели наліт, попадаються на тому, що сиплють грішми поблизу тих місць, де вони їх хапонули.
94-го року мені довелося брати участь в одній справі, на якій ми загребли 20 000 доларів. Від гонитви ми врятувалися нашим випробуваним способом — здвоїли слід і на певний час зачаїлися неподалік від тих місць, де потяг наскочив на нас. І ось якось уранці читаю я в газеті статейку під великою шапкою. У статейці пишуть, що шериф із вісьмома помічниками, а також тридцять озброєних доброзичливців оточили грабіжників у мескітових чагарниках на березі річки Симаррон, і за годину-дві стане відомо, будуть бандити захоплені живими чи мертвими. Я читав цю статейку за сніданком в одному з найрозкішніших особняків у Вашингтоні, і прислуговував мені лакей у штанях по коліна. Навпроти мене сидів Джим, він розмовляв зі своїм рідним дядьком, моряком у відставці, чиє ім'я раз у раз трапляється на сторінках великосвітської хроніки. Після нальоту ми подалися до столиці, понакуповували собі всякого шикарного одягу і відпочивали від праць неправедних серед ділків та тузів. Мабуть, ми загинули в тих мескітових чагарниках, бо в тому, що не здались, я ладен поклястися.
А тепер я хочу вам спочатку пояснити, чому так легко пограбувати потяг, а потім — чому я нікому не раджу цим займатись.
По-перше, усі переваги на боці бандитів. Ясна річ, якщо вони не новачки, а хлопці бувалі й ризикові. Бандити нападають уночі, нишком, а супротивник їх весь на очах, йому нема куди сховатись у тісному вагоні. Якщо ж якийсь сміливець і наважиться висунути голову у вікно або в двері, він стає мішенню для бандита, у якого рука не здригнеться вбити людину.
Але найбільше, здається, полегшує наліт раптовість нападу, помножена на уяву пасажирів. Якщо вам доводилося бачити коня, який наївся дурману, ви зрозумієте, про що я говорю. У такого коня просто-таки немислима уява. Його ніяк не змусиш перейти струмочок два фути завширшки. Йому здається, що цей струмочок мало не ширший за Міссісіпі. Так само буває і з пасажиром. Йому ввижається, що за вікнами скаженіє сотня бандитів, тоді як насправді їх там лише двоє-троє. Дуло кольта 45-го калібру здається йому не меншим від жерла тунелю. Зазвичай із пасажиром особливого клопоту не буває, хоча він і здатен на дрібні капості; засуне, приміром, пачку грошей у черевик і забуває її викласти, доки не полоскочеш йому ребра стволом шестизарядного; але, взагалі кажучи, пасажир — твар нешкідлива.
Що стосується поїзної бригади, то навіть стадо овець могло б завдати більше прикрощів. І не тому, що це такі вже боягузи, просто вони люди розумні. Вони знають, що бандити жартувати не люблять. Те ж саме можна сказати й про полісменів. Мені доводилося бачити, як таємні агенти, шерифи та залізничні нишпорки розлучалися зі своїми капіталами, виявляючи повну покірність. Я бачив, як один із найхоробріших шерифів, яких мені траплялося зустрічати, коли я став збирати данину з пасажирів, заткнув свою гармату під сидіння і виклав грошенята не гірше за інших. І не тому, що злякався, просто він розумів, що сила на нашому боці. Крім того, більшість полісменів — люди сімейні і не хочуть ризикувати життям; людина ж, яка пішла на грабіж, смерті не боїться. Вона знає, що рано чи пізно її пристрелять, і так воно найчастіше і буває. І от вам моя порада: якщо на ваш потяг нападуть, справляйте страшка разом з іншими, а хоробрість свою прибережіть для кращих випадків.
По-друге, полісмени не поспішають помірятися силами з бандитами, бо це їм невигідно. Кожного разу, коли полісмени уб'ють під час перестрілки кого-небудь із бандитів, вони зазнають прямого збитку. Якщо ж бандит утече, вони одержують ордер на арешт, відмахують у погоні за втікачами не одну сотню миль, розшпурюють тисячні суми, видають розписки направо й наліво, а уряд платить. Отже, вони женуться не стільки за бандитами, скільки за вигодою.
Насамперед у нашій справі слід захопити супротивника зненацька, нічого кращого поки що не вигадано; думку свою я підкріплю лише одним прикладом.
Цілий 92-й рік Делтонська зграя не давала життя полісменам в районі Черокі-Нейшн. Щастило їм неймовірно, і вони стали до того відчайдушними, що завели моду оголошувати наперед про свої плани. Одного разу вони поширили чутку, що в ніч проти такого-то числа пограбують експрес компанії Міссісіпі — Канзас — Техас на станції Прайор-Крик.