Тієї ночі залізниця зібрала в Маскогі п'ятнадцять помічників шерифа і посадила їх на потяг. Крім того, на вокзалі у Прайор-Крик у засідці сиділо ще п'ятдесят озброєних молодців.
Проте, коли експрес прибув до Прайор-Крик, жоден із делтонців і носа не показав. Едер, наступна за ходом потяга станція, знаходилася від Прайор-Крик за шість миль. Раптом на стоянці в Едері, коли полісмени марнували час, похваляючись, як би вони розчехвостили делтонців, коли б ті трапилися до їхніх рук, вони почули таку стрілянину, ніби ціла армія пішла в наступ. До вагона із криком: «Грабіжники!» влетіли провідник та гальмівний кондуктор.
Одні сміливці повискакували з потяга і кинулися навтіки. Інші поховали свої вінчестери під сидіння. Двоє зав'язали перестрілку і були вбиті.
Делтонці за десять хвилин ущент розбили конвой і захопили потяг. А ще за двадцять хвилин обчистили поштовий вагон, хапонули 27 тисяч доларів і дали тягу.
Я так гадаю, що у Прайор-Крик, де полісмени чекали нальоту, вони завдали б жару делтонцям, але в Едері були захоплені зненацька й «очманіли», на що й розраховували делтонці, а ті своє діло знали.
Здається мені, що на закінчення можна підбити підсумки мого восьмирічного бандитського досвіду. Грабувати потяги немає сенсу. Залишаючи осторонь питання права і моралі — не мені про них судити, — я мушу сказати, що життю бандита не позаздриш. Гроші незабаром втрачають для нього ціну. Він починає дивитися на залізниці, як на своїх банкірів, а на шестизарядний кольт, як на відкритий рахунок. Він розтринькує гроші направо й наліво. Мало не все його життя минає у мандрах, він удень і вночі в сідлі, коли ж йому нарешті вдається допасти до солодкого життя, у нього вже немає сил ним насолоджуватись, настільки тяжко йому буває в перервах. Він знає, що рано чи пізно втратить життя чи свободу і що відстрочити цю годину можуть тільки влучність його стрільби, баскість його коня та відданість його «дружка». Але все ж таки не можна сказати, що бандит живе в страху перед полісменами. Полісмени нападають на бандитів, тільки якщо тих утричі менше, винятків із цього правила я не знаю.
Однак бандита вічно точить одна думка — і вона найбільше його озлобляє — думка про те, з кого шерифи вербують собі помічників. Він знає, що більшість цих вартових закону були в минулому такими ж самими бандитами, конокрадами, викрадачами худоби, розбійниками з великої дороги і нальотчиками, як він сам, і що свою посаду та недоторканість вони купили ціною видачі своїх спільників, ціною зради, купили тим, що прирекли своїх товаришів на каторгу і смерть. І він знає, що колись — якщо тільки його не вб'ють раніше — ці Іуди візьмуться за діло, заманять його в пастку і він, що так хвацько умів захопити супротивника зненацька, схибить і сам буде захоплений зненацька.
Ось чому бандит вибирає собі спільників набагато розбірливіше, ніж обачна дівчина нареченого. Ось чому ночами він підводиться і дослухається до далекого цокоту копит. Ось чому йому довго не дають спокою випадковий жарт, незвичний жест старого товариша або невиразне бурмотання найближчого друга, що спить поряд із ним.
І ось чому фах нальотчика далеко не такий привабливий, як суміжні з ним професії — політика чи біржові спекуляції.
Нишпорки
У надрах Великого Міста людина часом зникає раптово й безслідно, як полум'я задутої свічки. І ось вже кличуть на допомогу розшукову рать — досвідчених нишпорок, слідопитів міських лабіринтів, кабінетних сищиків, цих прихильників теорії і майстрів індукції[364]. Найчастіше зниклу людину так більше і не побачать. Буває, що вона з'явиться десь у Шебойгані або в пустинних нетрях поблизу Террі-Хот під екстравагантним прізвищем типу «Сміт» і зовсім забувши все, що було до певного часу, включаючи рахунок від бакалійника. Буває, що коли вже спущено водоймища і прочесано ресторани на той випадок, якщо зниклий сидить і чекає, коли йому подадуть добре просмажену вирізку, раптом виявиться, що він просто переїхав до сусіднього будинку.
Отже, була людина — і немає її, неначе з класної дошки стерли намальовану крейдою фігурку; справді захоплюючий сюжет для кожного драматурга.
Не позбавлений інтересу в цьому зв'язку випадок із Мері Снайдер.
Приїхав із Заходу до міста Нью-Йорк середнього віку чоловік на прізвище Мікс, — приїхав розшукати сестру, місіс Мері Снайдер, вдову п'ятдесяти двох років, яка рік тому поселилася в багатоквартирному будинку одного з густонаселених районів міста.
364
Індукція — логічний умовивід, за якого на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне (протилежна індукції — дедукція).