У будинку йому сказали, що Мері Снайдер вже понад місяць як виїхала з квартири. Нової її адреси ніхто не знав. Вийшовши на вулицю, містер Мікс звернувся до постового на розі і пояснив, у якому він утрудненні.
— Мені будь-що потрібно її знайти, — сказав він. — Сестра дуже бідує, а я недавно нажив непогані гроші на акціях свинцевого рудника і хочу, щоб вона розділила зі мною багатство. Давати оголошення в газету немає сенсу, вона неписьменна.
Полісмен розправив вуса і набрав такого глибокодумного і всемогутнього вигляду, що Міксу здалось, ніби на його небесно-блакитну краватку вже капають сльози радості з очей його сестри Мері.
— Ви ось що, — сказав полісмен. — Ідіть на Канал-стрит і найміться ломовим візником на найбільшу підводу. У тому кварталі щодень обов'язково збивають на мостовій стареньку. Можливо, ваша теж потрапить під колеса. А не хочете, тоді треба йти до поліційного управління, нехай доручать цю справу розшуковому агентові.
У поліційному управлінні до Мікса поставилися із співчуттям. Було оголошено загальний розшук, і по всіх поліційних дільницях розіслали картки Мері Снайдер, які перезняли з фотографії, що була у брата. Начальник розшукової поліції на Малбері-стрит доручив вести справу агентові Маллінзу. Агент відвів Мікса вбік.
— Випадок нескладний, розплутаємо як раз та два, — сказав він. — Збрийте баки, покладіть у кишені більше хороших сигар, і сьогодні о третій ми зустрічаємося в кафе готелю «Уолдорф».
Мікс усе точно виконав. Маллінз чекав його в кафе. За пляшкою вина детектив розпитував його про зниклу.
— Ну, так, — сказав Маллінз. — Нью-Йорк — місто велике, але справа у нас ведеться за чіткою системою. Знайти вашу сестру можна двома способами. Спробуємо спочатку перший, їй, кажете, п'ятдесят два роки?
— І три місяці, — сказав Мікс.
Детектив повів приїжджого до відділу оголошень однієї з найбільших газет. Там він написав і дав Міксу прочитати таке:
«Терміново потрібні: сто хороших дівчат для кордебалету нової музичної комедії. Звертатися за адресою: Бродвей, будинок такий-то, з ранку до вечора».
Мікс обурився.
— Моя сестра — бідна немолода працьовита жінка, — сказав він, — не розумію, як її можна розшукати за допомогою такого оголошення.
— Еге, — сказав детектив. — Не знаєте ви Нью-Йорка, ось у чому річ. Ну, гаразд, якщо не до душі вам цей метод, можемо застосувати інший. Оце вже буде справа надійна. Тільки він вам дорожче обійдеться.
— Щодо витрат не турбуйтесь, — сказав Мікс. — Давайте, застосовуйте.
Агент повів його назад до «Уолдорф».
— Зніміть номер на дві спальні з вітальнею, — розпорядився він. — І ходімо.
Мікс послухався. На четвертому поверсі їх провели до розкішно умебльованого номера-люкс. Мікс спантеличено подивився навколо. Детектив сів в оксамитове крісло і витягнув з кишені портсигар.
— Забув вас попередити, старий, — сказав він. — Слід було домовитись, що платня щомісяця. Тоді з вас не здерли б стільки.
— Тобто як щомісяця! — вигукнув Мікс. — Та ви що?
— Та просто тут знадобиться час. Я ж сказав, що цей метод обійдеться дорожче. Зараз засядемо і чекатимемо до весни. Навесні виходить нова адресна книга. Вельми можливо, у ній буде й адреса вашої сестри.
Мікс поспішив розпрощатися з агентом. Наступного дня хтось порадив йому звернутися до знаменитого Шемрока Джолнса, приватного нью-йоркського детектива, який бере нечувано багато за послуги, зате творить справжні дива щодо розкриття злочинів.
Цілих дві години чекав Мікс у приймальні великого детектива, доки його нарешті не запросили ввійти. Джолнс, одягнений у пурпурний халат, сидів із журналом у руках за шаховим столиком, інкрустованим слонячою кісткою, і титанічним напруженням думки намагався розгадати містичну таємницю повісті «Вони». Немає потреби описувати тут його натхненні аскетичні риси, пронизливий погляд і розцінки на кожне сказане ним слово — вони надто добре відомі.
Мікс виклав йому завдання.
— Якщо пошуки закінчаться вдало, мій гонорар — п'ятсот доларів, — сказав Шемрок Джолнс.
Мікс, вклонився на знак згоди.
— Добре, містере Міксе, — сказав Шемрок Джолнс на закінчення, — я беруся за вашу справу. Мені завжди було цікаво, куди в цьому місті зникають люди. Пам'ятаю, рік тому був один випадок, який мені вдалося довести до благополучної розв'язки. Із невеликої квартири раптом зникли мешканці, якийсь Кларк зі своєю родиною. Два місяці я вів спостереження за будинком, де була квартира, сподіваючись знайти ключ до розгадки таємниці. Якось я звернув увагу на те, що один молочник і посильний з бакалійної крамниці, доставляючи свій товар на верхній поверх, ідуть задом наперед. Це спостереження навернуло мене на думку, і, розвиваючи її за методом індукції, я одразу встановив, де знаходиться зникла родина. Кларки переїхали в квартиру навпроти, на тому ж самому поверсі, і змінили прізвище на Кралк.