Разом із клієнтом Шемрок Джолнс поїхав за колишньою адресою Мері Снайдер і зажадав, щоб йому показали кімнату, де вона жила. Туди ніхто так і не заїхав з того часу.
Кімнатка виявилася тісною, обшарпаною, убого умебльованою. Мікс, пригнічений, сів на клишоногий стілець, а великий детектив, шукаючи слідів зниклої, став оглядати стіни, підлогу, стелю й розхитані старі меблі.
Не минуло й півгодини, як у руках Джолнса опинився набір нічого, здавалося б, не значущих предметів — дешевенька чорна капелюшкова шпилька, обривок театральної програми і кут, відірваний від паперової картки, на якому стояло слово «ліва», а під ним значилося: «Б» і «12».
Шемрок Джолнс сперся ліктем на камінну полицю і, підперши рукою підборіддя, простояв хвилин десять з печаттю глибокого роздуму на натхненному чолі. На десятій хвилині вір стрепенувся і вигукнув:
— Вставайте, містере Міксе, загадку розгадано. Я можу хоч зараз показати вам будинок, де живе ваша сестра. І не бійтесь, що вона у скрутному становищі, вона цілком забезпечена — принаймні, зараз.
Мікс не знав, що переважає в його душі — радість чи здивування.
— Але як вам про це вдалося дізнатись? — запитав він із неприхованим захопленням.
У Джолнса була, мабуть, одна-єдина слабкість: він пишався своїми незвичайними професійними досягненнями в галузі індукції і не пропускав нагоди уразити й зачарувати слухачів описом своїх методів.
— Шляхом виключення, — сказав Джолнс, розкладаючи свої знахідки на маленькому столику. — Я по черзі виключав ті частини міста, куди могла б переїхати місіс Снайдер. Бачите капелюшкову шпильку? Вона говорить нам, що Бруклін відпадає. Жодна жінка не сяде в трамвай коло Бруклінського моста, не озброївшись капелюшковою шпилькою, без якої їй нізащо не протиснутися на вільне місце. А зараз я доведу вам, що вона не могла переїхати і до Гарлема. Ось за цими дверима забито в стіну два гачки. На один місіс Снайдер вішала капелюшок, на другий — шаль. Придивіться, і ви побачите, що від краю шалі на стінній штукатурці поступово утворилася брудна смуга. Слід має чіткі контури, а це значить, що шаль була без бахроми. Але судіть самі, де це бачено, щоб літня жінка із шаллю на плечах сідала в гарлемський потяг, а шаль була без бахроми? Як їй тоді зачепитися за вагонні дверці і застрягти, і не давати ввійти іншим пасажирам? Отже, Гарлем теж відпадає.
Таким чином, я дійшов висновку, що місіс Снайдер переїхала кудись неподалік. На цьому клаптику паперу, відірваному від картки, ми бачимо слово «ліва», букву «Б» і цифру «12». Ну, а мені відомо, що в будинку дванадцять по авеню «Б» міститься першокласний пансіон, на який вашій сестрі, здається, не вистачило б грошей. Аж тут мені трапляється оцей обривок театральної програми, вельми, помітьте, своєрідно зім'ятий. Про що ж він свідчить? Для вас, містере Міксе, мабуть, ні про що, зате для людини, яка звикла звертати увагу на щонайменшу дрібницю, він свідчить багато про що.
Ви говорили, що ваша сестра працює прибиральницею. Миє підлоги в кабінетах і коридорах різних установ. Давайте припустимо, що вона влаштувалася на таку роботу в театр. Де, містере Міксе, найчастіше втрачають цінні прикраси? Звичайно, у театрі. Погляньте ж тепер на цей обривок програми. Бачите, зсередини відбиток чогось круглого? У цей папірець, містере Мікс, була загорнена каблучка — і, можливо, дуже дорога. Місіс Снайдер приходить у театр і під час прибирання знаходить каблучку. Вона похапки відриває клаптик від програми, ретельно загортає каблучку і ховає її у пазусі. Назавтра вона збуває знахідку і, маючи тепер у своєму розпорядженні якісь кошти, вирішує підшукати собі трохи кращу квартиру. Коли я доходжу цієї ланки в ланцюзі своїх міркувань, будинок дванадцять по авеню «Б» уже не здається мені чимось неймовірним. Там-то ми і знайдемо вашу сестрицю, містере Міксе.
І Шемрок Джолнс завершив свій переконливий монолог усмішкою художника, що створив черговий шедевр[365]. Міксу від захоплення відібрало мову. Удвох вони вирушили на авеню «Б» до будинку під номером дванадцять. То був старомодний особняк, у яких живуть багаті, солідні люди; такі ж самі будинки стояли по боках.